Кандід: Філософські повісті (збірник)

У семи промовах про людину Вольтер обгрунтовував рiвнiсть становища, свободу людини, а отже, право людини будувати свое щастя, а також висловлював деякi моральнi засади – про заздрiсть як найбiльшу перепону для щастя i помiркованiсть у всьому як запоруку для щастя. Цiкаво звучали й iншi сентенцii письменника-фiлософа, примiром такi: «задоволення – це промисел. Божий; досконале щастя не може бути долею людини у цьому свiтi; благочиннiсть полягае в тому, що ти робиш добро собi подiбним».

Своерiдне затворницьке життя закiнчуеться 8 травня 1739 року Вольтер iз панею дю Шатле вирушае до Брюсселя.

Наступнi десять рокiв минають у постiйних мандрiвках мiж Бельгiею, Парижем та Сiреем. Вольтер надалi залишаеться пiд пiдозрою; однак час вiд часу вiдвiдуе Париж i в 1746 роцi навiть стае членом Французькоi академii. Арештоване видання перших роздiлiв «Столiття Людовiка XIV» (1739), в яких автор розповiдае про полiтичну та военну iсторiю Францii з 1643-го до 1715 року; трагедiя «Магомет» («Фанатизм, або Пророк Магомет»), вершина вольтерiвського просвiтницького класицизму, заборонена пiсля третьоi вистави (1742); у цiй трагедii «Вольтер засуджував не фiлософськi чи моральнi засади мусульманства, не будь-яку релiгiю, а слiпе виконання ii засад з користолюбною особистою метою». [7 - Михайлов А. Вольтер до 1749 г. // История всемирной литературы. В 9 т. Т 5. Французская литература – M., 1988 – С. 112.] Завдяки своiм iсторичним дослiдженням Вольтер став одним з перших, хто зрозумiв i трактував iсторiю водночас як твiр науковий i твiр мистецький. Прагнув творити iсторiю точну, цiкаву i фiлософську. У Версалi його становище полiпшуеться; з 1736 року Вольтер листуеться з кронпринцом Пруссii майбутнiм Фрiдрiхом II, великим поцiновувачем французькоi культури. Вольтер мае цiнний козир у руках: пiд час вiйни за австрiйську спадщину французьке мiнiстерство доручило йому офiцiйнi мiси при дворi Фредерiка II; прусський король робить його своiм особистим секретарем. А коли членом мiнiстерства став один з його колишнiх товаришiв з колежу, Вольтер, пiдтримуваний панi де Помпадур, здобувае велику славу. Вiн ставить «Принцесу Наваррську» на весiллi дофiна; олександрiйськими вiршами прославляе битву пiд Фонтенуа; присвячуе свого «Магомета» Папi Римському, який присилае йому медаль; 1746 року входить у Французьку академiю. Якраз завдяки заступництву Папи Венедикта XIV вдалося здiйснити постановку цiеi трагедii.[8 - Папа Венедикт XIV (1740–1758) був найосвiченiшим Папою XVIII ст.