Кандід: Філософські повісті (збірник)

Якщо його попереднi iсторичнi дослiдження все-таки були тiсно пов'язанi з бiографiчним методом, то у своiй монументальнiй працi «Досвiд про звичаi i дух народiв» (1756–1769) Вольтер виступае проти iсторичних концепцiй минулого, насамперед проти поглядiв Босюе, який розглядав свiтову iсторiю через призму християнства. «Оцiнюючи попереднi епохи, Вольтер доволi песимiстичний, постiйно знаходить вияви гострого релiгiйного фанатизму, деспотизм правителiв, зло i несправедливiсть <…>, хоча i намагаеться пiдкреслити в iсторii якiсь окремi "щасливi" перiоди».

[10 - Там само.] З точки зору мистецтва Вольтер ще тримаеться на рiвнi: вiн створюе велику кiлькiсть творiв найрiзноманiтнiших жанрiв. Поряд з великими книгами вiн пише короткi фiлософськi дiалоги, памфлети, «роздуми з питань iсторii», полiтики, фiлософи. Як теоретик театру, вiдстоюючи переваги нацiональноi драматичноi системи, пише цiлу низку театрознавчих праць, з-посеред яких «Роздуми про давню i нову трагедii» (1748), «Коментування до Корнеля» (1764); як практик, творить нову серiю драматичних творiв. Однiею з провiдних тем його драматургii залишаеться осуд релiгiйного фанатизму; з цiею темою перегукуеться i друга тема – боротьба з абсолютизмом i взагалi з деспотичним правлiнням. Дае «Сироту з Китаю» (1755), драматичну комедiю «Шотландка», середньовiчну трагедiю «Танкред», дiйство якоi вiдбуваеться на Сицилii i яку з великим розмахом поставила Комедi Франсез. Однак, вiддалений вiд Парижа, Вольтер втратив контакт з глядачем. Його останнi п'еси не мають успiху. В його сатирах, листах, вiршованих промовах – «Природному законi» (1756), «Листi до Горацiя» (1772), написаних у класицистичному настроi, не вiдчуваеться бiльше жодного нового вiяння «Лист до Горацiя» був останнiм iз низки листiв, якi Вольтер писав упродовж певного часу, пробуючи своi сили у великих вiршованих посланнях, складених олександрiйським вiршем. У посланнях – «Лист до Буало» (1769), що був сатирою на XVII ст., «Лист до китайського короля» (1771), що став гнiвним словом Вольтера проти письменникiв-недругiв, «Лист до данського короля» (1771), про свободу преси, – змiшалися i сила, i розум, i доброзичливiсть, якi не раз поступалися злостi автора. Останнiй з них – «Лист до Горацiя» (1772) – став своерiдним кредо письменника, в якому вiн особливо критично висловлювався про релiгiю. І навпаки, у сферi фiлософськоi думки Вольтер веде перед. Примiтними щодо цього стають фiлософськi повiстi «Простак» та «Мiкромегас».