Кандід: Філософські повісті (збірник)

Т. 43. – К., 1986. – С. 326.]

«Простак» – сатирична повiсть Вольтера, що була надрукована в Женевi, однак мiсцем публiкацii був зазначений Утрехт; першi примiрники дiйшли до Парижа в серпнi 1767 року. Це едина вольтерiвська повiсть, в якiй маемо чiтко визначену любовну iнтригу, твiр з новими героями; це не героi-маски, а персонажi з цiлiсними людськими характерами. Вольтер не хотiв визнати, що е його автором, i коли дозволив паризькому видавництву надрукувати цю повiсть, твiр був поданий як праця пана Дюлорана, вiдомого антиклерикального сатирика, який видав 1764 року «Євангелiе розуму» i готувався опублiкувати «Кумусь Матье».

До того ж Дюлоран нiчим не ризикував: те, що вiн писав, було ще гострiше, а крiм того, вiн давно вже покинув Францiю, поселившись у Голландii. Паризький видавець Лякомб дав творовi назву «Гурон, або Простак», пiд якою цей твiр i зазнав слави. Історiя гурона, людини, яка пiзнае, спостерiгае i роздумуе, iсторiя, яка вiдбуваеться за царювання Людовiка XIV, подаеться читачевi як «правдива iсторiя, добута з манускрипту панотця Кеснеля» (вiдомого теолога, який помер на початку столiття). Молодик, який увесь час жив серед гуронiв в Америцi, сходить на берег у Нижнiй Бретанi, де один священик та його сестра признають у ньому свого племiнника. Оскiльки вiн завжди наiвно говорить те, що думае, i робить те, що бажае, як «справжнiй дикун», його називають Простак. Довiряючи своiй природнiй мудростi, не зiпсутiй iснуючими передсудами, вiн зазнае багато прикрих пригод, пiд час яких у своiх наiвних здивуваннях висловлюватиме цiлу низку суджень, сповнених великоi розсудливостi. Образ центрального персонажа повiстi – це своерiдна вольтерiвська вiдповiдь Руссо, його теорiям «природноi людини» i його трактуванню ролi цивiлiзацii. Нова сiм'я навертае його у християнство, охрещуе його; вiн закохуеться у свою хрещену маму, мадемуазель де Сент-Ів, з якою вiн не може одружитися, оскiльки мiж ними iснуе духовний родинний зв'язок, що за церковними законами е для цього перешкодою. Мужньо вiдбивши наступ англiйцiв у Нижнiй Бретанi, вiн подаеться до Версаля, щоб одержати там плату за своi послуги i, можливо, добитися дозволу на шлюб зi своею нареченою. По дорозi вiн вечеряе з гугенотами, а далi дiстаеться до королiвського двору; нiчого не досягнувши з того, що бажав, гурон потрапляе до Бастилii. Товаришем по ув'язненню в нього е янсенiст, який повчае його, захоплюючись його проникливiстю i справедливiстю його суджень.