Кандід: Філософські повісті (збірник)

* * *

Вольтер i досi залишаеться майже зовсiм незбагненним в украiнськiй лiтературнiй науцi, презентований упродовж багатьох десятилiть радянським лiтературознавством лише злiсним ворогом релiгii, церкви, а надто католицизму Звiсно, заперечувати певнi антикатолицькi настроi Вольтера та iнших просвiтникiв означало б iти проти науковоi правди. Згадаймо тут реплiку молодого Івана Франка iз працi «Католицький панславiзм» (1881): «Науки французьких «просвiтителiв та енциклопедистiв» (в значнiй частi вiдгомiн наук англiйських натуралiстiв та скептикiв Локка i Юма), а особливо Вольтера i Руссо, в значнiй мiрi вiдвернули французьку i европейську iнтелiгенцiю вiд католицизму, а Велика французька революцiя обвалила й послiдню його опору – самодержавне королiвство, а в радикальнiм розгонi на часок скасувала навiть була християнство».

[24 - Франко І. Твори у 50 т. Т. 45 – К., 1986 – С. 70] А трохи далi знов Іван Франко та його стаття 1898 року «Радикали i релiгiя»: «…найзавзятiший рацiоналiст перед 100 лiтами, Вольтер, таки будував церкву Богу». [25 - Там само – С. 271.]

Цiкаво щодо цього звернутися тут до роздiлу «Французька фiлософiя XVII–XVIII ст.» iз навчального посiбника «Лекцii з iсторii фiлософи» (Львiв, 1977) авторства І Захари. «Інша характерна для просвiтницькоi позицii риса – детеологiзацiя свiтоглядних основ суспiльноi свiдомостi. Така позицiя Вольтера не мала пiд собою атеiстичноi основи, це була скорiше критика клерикалiзму та релiгiйного фанатизму» (видiлення мое – Я.

К.). І трохи нижче «Антиклерикальна орiентацiя Вольтера не е запереченням релiгii як такоi Вiн не приходить до iдеi про необхiднiсть лiквiдацii релiгii, а вимагае лише релiгiйноi свободи».[26 - Захара І. Лекцii з iсторii фiлософii – Львiв, 1997 – С. 321 – 322]

У своему «Фiлософському словнику» Вольтер писав: «Фiлософ, що визнае Бога, володiе безлiччю можливостей, тотожних упевненостi, в той час як в атеiста залишаються самi лише сумнiви. Можна розвинути цiлий ряд доказiв, що руйнують атеiзм у фiлософи.

Зрозумiло, що в моралi набагато бiльше сенсу у визнаннi Бога, нiж у недопущеннi Його iснування. В iнтересах усього людства, щоб iснував Бог, який карав би те, чого не в змозi придушити людське правосуддя».[27 - Там само – С. 322]

У своiй працi «Переступи порiг надii» Іван-Павло II давав таку характеристику Просвiтництва: «Просвiтництво – дефiнiтивне ствердження чистого рацiоналiзму <…> На грунтi цього культу декларовано волю, рiвнiсть i братерство.