Простак

Вiн досить грунтовно знав теологiю i коли втомлювався вiд читання святого Августина,[5 - Святий Августин (354–430) – християнський теолог i церковний дiяч, родоначальник християнськоi фiлософи, iсторii, видатний представник захiдноi патристики] то розважав себе книгою Рабле:[6 - Рабле – Франсуа Рабле (1495–1553) – французький письменник зрiлого Вiдродження, iдеолог так званоi «гуманiстичноi iнтелiгенцii», яка опиралася на iдею абсолютноi «освiтньоi» монархii 1532 р. з'являеться його вiдомий роман «Гаргантюа», продовженням якого був «Пантагрюель».

У цих романах стрiли своеi сатири Рабле скеровуе проти схоластичного виховання, правничоi системи, надуживання в судах тощо. Полiтичний iдеал Рабле – «мудрий освiчений гуманiст» – король Пантагрюель.] отже, всi говорили про нього добре.

М-ль де Керкабон, нiколи не бувши одружена, хоч мала до того велике бажання, на сорок п'ятому роцi зберiгала ще свою свiжiсть, вдачу мала добру й чутливу; вона любила розважатись i була побожна.

Прiор мовив до сестри, дивлячись на море:

– Леле! Це тут наш бiдолашний брат з любою нашою невiсткою сiв 1669 року на фрегат «Ластiвка», щоб iхати на службу до Канади: коли його не вбили, ми можемо сподiватися ще побачити його.

– Чи думаете ви, – сказала м-ль де Керкабон, – що нашу невiстку з'iли iрокези, як то говорили нам? Та певне, що коли б ii не з'iли, вона повернулася б сюди. Я плакатиму за нею все свое життя; це була чарiвна жiнка, а наш брат, дуже розумний, напевне досяг би чималих успiхiв у життi.

Зворушенi обое цими спогадами, побачили вони, що до Ренськоi бухти[7 - …до Ренськоi бухти – рiчка Ренс у Францii, впадае до Ла-Маншу.] з припливом увiйшов невеличкий корабель.

То були англiйцi, що приiхали продати деякi вироби своеi краiни. Вони вистрибнули на землю, не глянувши нi на пана прiора, нi на його сестру, що дуже образилася за таку малу до неi увагу.

Не так зробив дуже огрядний молодик, що за один раз перестрибнув через голови своiх товаришiв i спинився проти панни.

Ще не навчений низько вклонятися, вiн хитнув iй головою. Обличчя його й убрання привернули до нього погляди брата й сестри: був вiн простоволосий i без панчiх; на ногах були легкi сандалi, а голову прикрашало довге волосся, заплетене в коси; короткий камзол облягав тонкий i гнучкий стан; вигляд вiн мав одважний i водночас лагiдний. В однiй руцi тримав вiн невеличку пляшку барбадськоi горiлки,[8 - Барбадська горiлка – антильська горiлка.