Вавилонська царівна

– Маете рацiю, – сказав египетський король i повернувся до свого трону.

Подали лук до рук iндiйського володаря, та вiн натер собi такi пухирi, що цiлих п'ятнадцять днiв не проходили, i вiн потiшав себе тим, що цар скiфський буде не щасливiший за нього.

Та ось узяв лука й скiф; сила в ньому едналася зi спритнiстю; в його руках лук, здавалося, став трохи гнучкiший, вiн навiть трохи зiгнув його, але нiяк не мiг його натягти.

Глядачi, в яких добре обличчя цього царя викликало прихильнiсть, зiтхали з цих малих успiхiв i вирiшили, що прекрасна царiвна нiколи не вийде замiж.

Тодi невiдомий юнак одним стрибком перескочив на арену й, удаючись до скiфського царя, сказав йому:

– Не дивуйтеся, ваша величнiсть, що не цiлком досягай мети. Цi ебеновi луки роблять у моiй краiнi, iх треба вмiти повернути певним способом. Ви маете бiльше заслуги, зiгнувши його, нiж я, напнувши.

Тут вiн узяв стрiлу з сагайдака, наклав на тятиву, напнув ii й спустив стрiлу геть далеко за бар'ер. Мiльйони рук заплескали на це диво; весь Вавилон здригнувся вiд вигукiв, i всi прекраснi дами заговорили:

– Яке щастя, що такий вродливий хлопець мае таку силу!

Потiм вiн витяг iз кишенi невеличку бронзову платiвку, написав на нiй щось золотим вiстрям, прив'язав ii до лука й подав усе це царiвнi з грацiею, що захопила всiх присутнiх; потiм скромно повернувся на свое мiсце помiж птахом i челядником.

Вавилон був вражений, трое королiв засмученi, а невiдомий, здавалося, нiчого не помiчав.

Формозанта ще дужче здивувалася, прочитавши на прив'язанiй до лука бронзовiй платiвцi невеличкий вiрш, писаний доброю халдейською мовою:

Немвродiв лук тугий – бiйцiв несхибна зброя,

Амура дивний лук вражае серце нам.

У ваших вiн руках. Любов'ю неземною

Проймаете на смерть ви груди юнакам.

Могутнi три царi прийшли на це змагання,

Щоб усмiх ваш ясний здобути у бою.

Не знаю я, кого жде вiчне раювання,

Та кожен без вагань зустрiне смерть свою!

Цей маленький мадригал не розгнiвив царiвни.

Кiлька панiв старого двору критикували його, кажучи, що ранiше, за добрих давнiх часiв, Бела порiвняли б до сонця, Формозанту до мiсяця, шию ii до башти, груди до четверика пшеницi,[15 - Тут Вольтер пародiюе бiблiйний стиль «Пiснi пiсень» Соломона.] – вони говорили, що чужинець не мае фантазii i що вiн ухиляеться вiд правил справжньоi поезii, – але всi дами вважали, що вiршi дуже гречнi; вони були зачудованi, що людина, яка так добре натягае лука, мае такий розум.