Конотоп над Єзучем

Охорону, що рухалась по заду, перебили, коней забрали i погнали до Росi. Постiйнi сутички хазар i россичiв виснажили втiкачiв, вiйсько перебили, лишився обоз. У хазар розпочався голод i безвiддя, а потiм хвороби. Россичi не пускали хазарських коней на випаси, конi охляли. У останнiй сутичцi iз россами загинув старий хан Сунiка. До воеводи, до россичiв прийшла «слава».

На згарищi своеi крiпостi сидiв князь-старшина Сивоус. Вiн залишився живий, бо у липових дiбровах займався бджолами. А чим ще може займатись стара людина, що прожила вiсiм десяткiв? З ним було двое правнукiв, Ярилко та Минько.

Вони жили у овшаннику, рибалили на озерi. Додому збирались лише на жнива. Але одного дня по низовинi потягло димом.

Сивоуса нiби шпигонули пiд бiк: «Це степовики!» Щоб пересвiдчитись, вiн лягав на землю i тулив вухо до зеленого пагорбу. Земля гула, це бiжать конi, а iншого разу земля стогнала, це на одному мiсцi iде бiй i конi топчуть землю. Сивоус заплакав, думав спокiйно доживе до кiнця свого вiку, але ще одне лихо треба пережити.

Хазари попалять i пограбують, i пiдуть. А як же врятувати рiд, щоб не зник, а продовжувався. Сивоус обiймав правнукiв i мовчав. Вони переждали i повернулись на згарище. Дiти кричали: «Мамо! Мамо!», а дiд копав могилу. Увечерi сидiли пiд недогорiлим чуланом, двi собаки приблудились i лежали тихо, а дiд пригортав двох пiдлiткiв до себе, гладив по русих чубчиках та наказував: «Треба iти на Прип’ять, далеко у лiси, чуете – на Прип’ять!»

ІV

ПОХІД НА ВІЗАНТІЮ

За два десятки рокiв пiсля хазарського побоiща Поросся об’едналось до самоi рiчки Прип’ятi.

Вiд Росi на пiвдень слов’янськi поселення доходили до Турового урочища, де були чорноземнi грунти. До росських племен приеднались iншi, меншi племена: каничi, iльвичi, ростовичi, бердичi, славичi, прип’ятичi. Цей край називали «Заросся», а людей назвали «россичi» або «русичi» Родючу земля назвали «чорнозем». Князь-старшина Всеслав заложив у гирлi рось-рiки укрiплення «Княжгород», щоб захистити землю вiд степових кочовикiв.

Землю россичiв перетинають великi та малi рiчки, вкривають лiси та урочища, огороджують болота та прясовини. Не знавши не пройдеш. А хто знае цей край, той за шiсть днiв пройде вiд Росi верхом на конi до Уж-рiки. Далi на пiвнiч розселились теж слов’яни: хвастичi, iрпечi, ужичi, в’ятичi iз рiк Супою, Трубежа, Остра та Десни. Всеслав бiжить думкою вперед i бачить всi народи одноi кровi об’еднаними.