Романи

i його помiчникiв, якщо не рахувати сутички з селянином, але пiсля цiеi фрази до них повернулися всi голови. Присутнi пiднялися разом iз К., i попри намагання господаря затримати iх, вишикувалися пiвколом бiля телефону. Серед них переважала думка, що К. не отримае жодноi вiдповiдi. К. довелося попросити iх затихнути, iхньоi думки вiн узагалi не питав.

Звук зуммера у слухавцi був дивним, К. нiколи ранiше не чув нiчого подiбного. Це було схоже на гудiння багатьох дитячих голосiв, чи навiть не гудiння, а спiв, що долинае звiдкись iздалеку, дуже здалеку, так нiби з цього звуку в якийсь неможливий спосiб формуеться один високий, але сильний голос, i так сильно б’е у вухо, наче намагаеться проникнути не лише всередину нещасного слухового органу, а кудись iще глибше.

К. слухав, навiть не намагаючись зателефонувати. Сперся лiвим лiктем на телефонний апарат i слухав.

Невiдомо, як довго вiн так простояв, аж поки господар не смикнув його за полу зi словами, що до нього прийшов вiстовий.

– Геть! – вигукнув К., утративши контроль над собою. Можливо, це стосувалося когось у слухавцi, бо там раптом озвалися. Вiдбулася наступна розмова:

– Освальд слухае вас, iз ким я розмовляю? – запитав суворий зверхнiй голос. К. почув у ньому невеличкий мов-ний дефект, який намагалися приховати цiею пiдкресленою суворiстю. К. вагався, чи варто йому себе називати, бо був безборонним перед телефонним апаратом, чоловiк на тому кiнцi дроту мiг накричати на нього й кинути слухавку, таким чином К.

, здаеться, перекрив собi досить важливий шлях. Нерiшучiсть К. посилила нетерплячiсть його спiврозмовника.

– Хто там? – повторив той i додав: – Я був би дуже вдячний, якби звiдти трохи менше дзвонили, щойно нас уже турбували.

К. не вiдреагував на це зауваження i раптом прийняв рiшення:

– Телефонуе помiчник пана землемiра.

– Який помiчник? Який пан? Який землемiр?

К. пригадав собi вчорашню телефонну розмову.

– Запитайте Фрiца, – коротко сказав вiн i здивовано зауважив, що це подiяло.

Але ще бiльше вiн був здивований вiд органiзованостi тамтешнiх слуг. Вiдповiдь була:

– Я вже знаю. Вiчно цей землемiр. Добре, добре. Що далi? Який помiчник?

– Йозеф, – сказав К.

Йому трохи заважало перешiптування селян у нього за спиною, здаеться, вони засуджували те, що вiн неправильно себе назвав. Але К. не мав часу займатися ними, розмова вимагала великих зусиль.

– Йозеф? – прозвучало питання у вiдповiдь.