Романи

– Можливо, вiн заховався, – припустив господар. – Вiн справляе враження людини, здатноi на все.

– На таке йому не вистачить хоробростi, – сказала Фрiда i сильнiше натиснула своею ногою на груди К.

У нiй було щось радiсне й вiльне, чого К. ранiше не помiтив, i це виявилося ще несподiванiше, коли вона раптом засмiялася, i зi словами: – А раптом вiн заховався тут, унизу? – нахилилася до К., швидко його поцiлувала, знову випросталася й заклопотано сказала:

– Нi, тут його немае.

Але й господар здивував К.

, коли раптом сказав:

– Менi неприемно, що я не маю певностi, чи цей чоловiк пiшов геть. Ідеться не лише про пана Кламма, а про заборону. Вона дiйсна як для вас, панно Фрiдо, так i для мене. За шинквас вiдповiдаете ви, решту будинку я огляну. На добранiч! Приемних вам снiв!

Не встиг вiн вийти з кiмнати, як Фрiда вже згасила свiтло i опинилася внизу бiля К.

– Мiй коханий! Мiй солоденький! – шепотiла вона, але не торкалася К., лежала, розкинувши руки, мов непритомна вiд кохання, напевно, в такому щасливому станi час видавався iй нескiнченним, i вона бiльше прозiтхала, нiж проспiвала якусь коротеньку пiсеньку.

К. все ще перебував у задумi. Раптом вона спохопилася i почала тягнути його до себе, скiмлячи як дитина:

– Ходiмо! Тут унизу можна задихнутися!

Вони обiйнялися, ii маленьке тiло затремтiло в руках К., i вони покотилися по пiдлозi в забуттi, з якого К. раз по раз марно намагався вивiльнитися, прокотилися трохи i гупнули об дверi, за якими був Кламм, а далi затихли в пивних калюжах та недоiдках на пiдлозi.

Так минали години, години спiльного ритму дихання i серцебиття, години, протягом яких К. не мiг позбутися вiдчуття, що вiн заблукав або опинився так далеко, де перед ним не бувала жодна людина, так далеко, що тут навiть повiтря складалося з iнших елементiв, нiж удома, i в цьому повiтрi можна задихнутися вiд цiеi вiдчуженостi i вiд ii безглуздих спокус, але нiчого не вдiеш, мусиш iти далi, щоб загубитися зовсiм. Тому спочатку його не злякало, а швидше видалося втiшним просвiтленням, коли з кiмнати Кламма пролунав глибокий голос, який байдуже наказував:

– Фрiдо!

– Фрiдо! – прошепотiв К. у вухо Фрiди i таким чином передав наказ далi.

За звичкою, здаеться, вродженою, Фрiда спершу хотiла слухняно пiдхопитися, але потiм спохопилася. Вона потягнулася, засмiялася i сказала:

– Хiба я пiду до нього? Я нiколи бiльше до нього не пiду.

К.