Романи

Помiчники смiялися, як завжди, багатозначно й безглуздо, цей смiх знiмав iз них вiдповiдальнiсть.

– Не ображайся на нас, – сказала Фрiда. – Зрозумiй правильно. Якщо можна так висловитися, ми завдячуемо нашим коханням тiльки Варнавi. Коли я вперше побачила тебе, ти зайшов до шинку попiд руку з Ольгою. Хоча я вже чула про тебе, але нiяких особливих почуттiв це в мене не викликало. Я була байдужою не лише до тебе, а майже до всього. Я вже тодi була багато чим незадоволена, певнi речi дратували мене, але що то була за незадоволенiсть i що то було за роздратування! Наприклад, якщо мене ображав хтось iз вiдвiдувачiв, вони постiйно залицялися до мене, ти ж бачив iх, хоча приходили i ще гiршi за слуг Кламма.

І от хтось мене образив, – але що для мене означала така образа? Менi здавалося, нiби це сталося багато рокiв тому або взагалi не зi мною, так, нiби я або лише чула про це, або вже встигла давно забути. Але я вже не можу докладно це описати, я навiть уявити цього вже не можу, настiльки сильно все помiнялося вiдтодi, як Кламм мене покинув.

І Фрiда перервала свою оповiдь, сумно похилила голову, склала руки на колiнах.

– От бачите! – вигукнула господиня так, нiби це сказала не вона, а Фрiда голосом господинi, а потiм пiдсунулася ближче до Фрiди. – Ви бачите, пане землемiр, наслiдки вашого вчинку, нехай це стане наукою i для ваших помiчникiв, з якими менi не можна розмовляти! Ви позбавили Фрiду найщасливiшого з усiх можливих станiв, що випав iй на долю, i це вдалося вам насамперед тому, що ця дiвчинка з ii по-дитячому надмiрним спiвчуттям не змогла витримати того, що ви прийшли попiд руку з Ольгою, бо це виглядало так, нiби ви потрапили до рук сiм’i Варнави.

Вона врятувала вас i пожертвувала для цього собою. І тепер, коли це вже сталося i Фрiда вiддала усе, що мала, за щастя сидiти у вас на колiнах, тепер ви приходите й оголошуете як про свою найбiльшу перемогу про те, що одного разу у вас була можливiсть переночувати у Варнави. Цим ви, очевидно, намагаетеся довести свою незалежнiсть вiд мене. Справдi, якщо б ви переночували у Варнави, ви стали б настiльки незалежним вiд мене, що миттю змушенi були б забиратися геть iз мого дому.

– Я не знаю, якi грiхи мае на сумлiннi сiм’я Варна-ви, – сказав К., обережно пiдняв Фрiду, що була мов нежива, посадив ii на лiжко, а сам пiднявся. – Можливо, тут ви й маете рацiю, але я, безумовно, зробив правильно, коли пропонував вам не втручатися в нашi з Фрiдою справи.