Романи

Їi рухи сповiльнилися, але не через утому, а пiд тягарем спогадiв. Їй хотiлося розповiсти все К., але вона забула про нього, перебираючи в пам’ятi минуле. Господиня бавилася кiнчиками хустини. Лише за якийсь час пiдвела очi, провела по них долонею i сказала:

– Ця хустина також вiд Кламма. І чепець. Фотографiя, хустина i чепець – ось три згадки про нього, якi в мене залишилися. Я вже не така юна, як Фрiда, i не така марнославна. Та й не настiльки чуттева, адже вона дуже чуттева. Іншими словами, я змогла змиритися з життям, але визнаю, що без цих трьох речей я б не витримала тут так довго, можливо, що я б жодного дня тут не витримала.

Напевно, для вас цi три речi видаються дрiбницями, але подумайте лише: Фрiда, яка так довго була з Кламмом, не мае жодноi згадки, я питала ii, вона надто мрiйлива i всiм незадоволена. Натомiсть я, що була в Кламма лише тричi, – бiльше вiн чомусь не посилав за мною, – маю цi три згадки, нiби вже тодi передчувала, як коротко все триватиме. Ясна рiч, про це треба пiклуватися самiй, Кламм iз власноi волi нiчого не дае, але якщо побачиш там щось вiдповiдне, можна випросити.

К. вiдчував себе незручно, слухаючи цю розповiдь, хоча його вона також стосувалася.

– Як давно це все було? – запитав вiн i зiтхнув.

– Понад двадцять рокiв тому, – вiдповiла господиня. – Бiльш нiж двадцять рокiв.

– Так довго зберiгають вiрнiсть Кламму, – сказав К. – Ви усвiдомлюете, панi господине, що вiд таких ваших зiзнань менi стае тривожно, особливо коли я подумаю про свое майбутне одруження?

Господинi не сподобалося, що К.

втручаеться в розмову зi своiми проблемами, i вона гнiвно подивилася на нього.

– Не так люто, панi господине, – сказав К. – Я не сказав жодного поганого слова про Кламма, але обставини склалися таким чином, що я теж перебуваю в певних стосунках iз ним, i цей факт не зможе заперечити навiть найбiльший його прихильник. Тому кожна згадка про цю людину викликае в мене думки про власну долю, i тут вже нiчого не змiниш.

До речi, панi господине, – К. схопив ii за руку, вона спершу хотiла вiдсмикнути руку, але потiм передумала. – Ви лишень пригадайте, як погано закiнчилася наша попередня розмова, i давайте тепер бiльше не сваритися.

– Ви маете рацiю, – господиня схилила голову. – Але побережiть мене. Я не вразливiша за iнших, навпаки, в кожного вистачае слабких мiсць, а в мене е лише це одне.

– На жаль, воно й мое, – сказав К. – Хоча, ясна рiч, я стримаюся.