Романи

– А, ii скатертина, пам’ятаю, дуже гарна, я допомагала ii вишивати, але в цiй кiмнатi ii, мабуть, немае.

– Фрiда думае, що вона там. А хто там мешкае? – запитав К.

– Нiхто, – вiдповiла Пепi. – Це кiмната для урядникiв, тут вони iдять i п’ють, тобто вона для цього iснуе, але бiльшiсть залишаеться у своiх кiмнатах нагорi.

– Якби я знав, що там нiкого немае, – сказав К., – я б сходив i пошукав скатертину. Але в цьому немае певностi. Скажiмо, Кламм часто любить там посидiти.

– Кламма там точно немае, – сказала Пепi.

– Вiн уже збираеться iхати геть, у дворi стоять сани.

Нiчого не пояснюючи, К. миттю вийшов iз шинку, але в коридорi повернув не до виходу, а у зворотному напрямку, i за кiлька хвилин був уже у внутрiшньому дворику. Як тут було тихо й гарно! Чотирикутний двiр, з трьох бокiв оточений стiнами будинку, з четвертого був вiдмежований од якоiсь невiдомоi К. невеличкоi бiчноi вулички високим бiлим муром iз масивними, важкими й одчиненими зараз ворiтьми. Із внутрiшнього боку будинок здавався вищим, нiж iз вулицi; у кожному разi, перший поверх був достатньо високим i виглядав солiднiше завдяки дерев’янiй галереi, яка оточувала його по всiй довжинi.

Галерея була закрита з усiх бокiв i мала тiльки невеличкий отвiр на рiвнi людського зросту. Навскоси вiд К., майже посерединi будiвлi, але вже поряд iз закутком, куди приеднувалося бiчне крило, мiстився вхiд до будинку, вiдкритий, позбавлений дверей. Перед входом стояли темнi закритi сани, запряженi двома кiньми. Крiм вiзника, про присутнiсть якого К. бiльше здогадувався, нiж справдi його бачив, поблизу нiкого не було.

З руками в кишенях, обережно озираючись i тримаючись попiд муром, К. обiйшов два боки двору й опинився бiля санчат. Вiзник, один iз селян, яких К. бачив минулого разу в корчмi «Панського двору», сидiв, закутавшись у кожух i спостерiгав за К. байдуже, нiби за пересуванням кiшки. Навiть коли К. пiдiйшов уже зовсiм близько i конi занепокоiлися через раптову появу чоловiка з темряви, фiрман продовжував залишатися незворушним.

Це дуже влаштовувало К. Вiн сперся на мур, розгорнув свою iжу, iз вдячнiстю згадавши про Фрiду, яка так добре про нього попiклувалася, потiм зазирнув до будинку. Сходи нагору рiзко повертали праворуч, пiд ними вiв углиб низький прохiд, усе було чисте, побiлене й розмежоване прямими лiнiями.

Чекання тяглося довше, нiж сподiвався К. Вiн давно поiв, холод ставав дедалi вiдчутнiшим, сутiнки перетворилися на цiлковиту темряву, а Кламм усе не виходив.