Романи

– Якщо ви вже вийшли менi назустрiч, то чому не принесли мою палицю? Чим я повинен загнати вас додому?

Помiчники сховалися за спиною Варнави, але, здаеться, не сильно злякалися, бо поставили лiхтарi злiва i справа на плечi своему господарю, який вiдразу ж струсив iх на землю.

– Варнаво, – сказав К., i йому стало важко на серцi вiд того, що Варнава не розумiв його. Куртка посланця привiтно блищала, але в серйозних справах вiд нього не було нiякоi допомоги, тiльки тупий опiр. Опiр, який неможливо було подолати, бо й сам хлопець був безборонний, тiльки посмiшка його свiтилася, та це допомагало так само мало, як зорi там, нагорi, вiд вiтру тут, унизу.

– Подивися, що менi пишуть, – сказав К. i пiднiс Варнавi листа до обличчя. – Його неправильно поiнформували. Я ж не виконую нiяких вимiрювальних робiт, а чого вартi моi помiчники, ти сам бачиш. А роботу, якоi я не роблю, я не можу перервати, отже, не можу викликати навiть незадоволення начальства, тож як менi сподiватися завоювати його прихильнiсть! І залишатися спокiйним я також не можу.

– Я передам це, – сказав Варнава, який навiть не намагався прочитати листа, та вiн i не змiг би цього зробити, бо К. пiднiс папiр надто близько до його обличчя.

– Ох, – сказав К. – Ти обiцяеш, що передаси, але чи можу я тобi довiряти? Менi так потрiбен вiстоноша, на якого я мiг би покладатися, а зараз як нiколи потрiбен.

К. нетерпляче кусав губи.

– Пане, – сказав Варнава, м’яко нахиливши голову. – К. знову майже дав себе спокусити до довiри цим жестом.

– Я все передам. І те, що ви менi казали минулого разу, також передам.

– Як! – вигукнув К. – Ти ще нiчого не переказав? Хiба ти не ходив наступного дня до Замку?

– Нi, – сказав Варнава. – Мiй добрий батько уже старий, i саме було багато роботи, я мусив йому допомогти, але незабаром знову пiду до Замку.

– Але що ж ти робиш, ти, незбагненний чоловiче! – вигукнув К. i стукнув себе по чолi. – Хiба справи Кламма не важливiшi за всi iншi? Ти маеш високу честь бути вiстовим канцелярii i так легковажиш цим.

Кого хвилюе робота твого батька? Кламм чекае на новини, а ти замiсть того, щоб бiгти чимдуж, вигрiбаеш гнiй зi стайнi.

– Мiй батько – швець, – незворушно сказав Варна-ва. – Вiн мав замовлення вiд Брунсвiка. А я шевчук.

– Швець – замовлення – Брунсвiк! – розлючено вигукнув К., так, нiби назавжди вiдмовлявся вживати кожне з цих слiв. – Кому на цих вiчно порожнiх дорогах потрiбнi чоботи? Мене не обходить усе це шевство.