Острів кохання

Гори з цiкавiстю стежать, як серпантином шаленим вихором летить срiблястий спортивний автомобiль. Водiй, здаеться, аж занадто зухвало заходить в усi закрученi повороти, якi стають усе небезпечнiшими. Смiливий спорткар стрiмко рухаеться рiвнесеньким асфальтом i невимушено долае кожен новий вiраж. Стрiчнi автомобiлi злякано поступаються, ледве почувши гучний рев двигуна i, побачивши круглi фари, лишаються далеко позаду. А спортивний автомобiль мчить упевнено i зухвало. На цьому гiрському серпантинi господарем почуваеться вiн, а не маленькi орендованi «фiати» й «форди», якi iдуть обережно й уважно.

Швидкiсть зростае. Адреналiн переповнюе увесь гарячий вiд стрiмкостi простiр, досягаючи своеi максимальноi концентрацii. Гори нависають нижче й нижче над трасою, уважно стежачи за дикою гонитвою вiтру й людини. А потiм злякано вiдсахуються. Спортивний «Порш 911» заносить на поворотi, лунае пронизливий вереск спаленоi гуми. Гальма не встигають спрацювати. Ущелину розривае металевий скрегiт i звуки впалого на самiсiньке дно камiння.

На мить автомобiль зупиняеться над самим урвищем, судомно хапаючись колесами за узбiччя, яке по-зрадницьки висковзуе, зриваючи спортивнi покришки.

Для Анни все вiдбуваеться, як в уповiльненому фiльмi. Ще мить тому вона насолоджувалася швидкою iздою гiрськими серпантинами з коханим чоловiком. А потiм, вiдволiкшись лише на мить, Жульен утратив керування. Анна ще дихае, сухими вустами хапаючи присмак спаленоi гуми, який перемiшуеться з пахощами гiрського рiзнотрав’я.

Востанне дивиться на вже непритомного Жульена. Його синi очi закритi, а повiки непорушнi. Голова неприродно звисае на груди. Руки безвiльно, наче батоги, впали донизу.

Анна завжди мрiяла залишитися з коханим. У цьому життi. У наступному. Перед очима промайнуло все життя. Ще мить, i все кане у небуття. Автомобiль сповзае у глибину ущелини. Це його останнiй короткий шлях. Пташки злякано злiтають над ними, сполохано трiпочучи крилами. На ii груди падають краплi кровi, чомусь холоднi…

На цьому уривку свого сну Анна завжди прокидалася.

Тож i сьогоднi, здригаючись, розплющила очi. Холодний пiт градом зросив постiль, серце шалено калатало у грудях. Анна пiдвелася з лiжка. На годиннику – третя ранку.

Останнього разу цей сон наснився Аннi досить давно – п’ять рокiв тому, коли вона випадково знайшла вже, здавалося, втрачену назавжди пiсля кiлькох переiздiв коробку «зi спогадами». У нiй Анна дбайливо зберiгала все, пов’язане з Жульеном.