Острів кохання

Анна вже настiльки впевнено почувалася в сiдлi залiзного коня, що смiливо роздивлялася все довкола i навiть намагалася зробити кiлька знiмкiв не зупиняючись. Але у найнесподiванiший момент на невеликому пагорбi скутер пiдстрибнув угору, i як жiнка не намагалася втримати рiвновагу, нiчого не вдалося. Залiзний кiнь i не думав зупинятися, а лише набирав швидкiсть. Анна вилетiла iз сiдла i впала. На щастя, падiння виявилося вдалим. Жiнка обмежилася кiлькома синцями. За iнерцiею намагаючись утримати скутер, Анна натиснула на педаль газу (замiсть того, щоб вiдпустити ручку й загальмувати).

Бiль вiд падiння наростав, жiнка не витримала i розплакалася. Зляканий Жульен довго розтирав та цiлував колiно, аж поки Анна вже плакала не вiд болю, а вiд блаженства.

У стародавньому Баганi всi пагоди вiдкритi для туристичного доступу. У бiльшостi з них можна пiднятися на самiсiнький верх, щоб помилуватися краевидом навколо. Там, на висотi, Жульен i Анна вибрали собi новий об’ект i рухалися до нього. Їм удавалося знаходити такi храми, в яких абсолютно нiкого не було – жодного туриста, жодноi живоi душi.

Анна довго блукала по територii, придумувала iсторiю, хто збудував цей храм, коли i навiщо. Хто там жив, кого кохав. Вона забувала про час, iжу i воду. І якби не Жульен – годинами роздивлялася б старi споруди.

Аж ось пара знайшла не просто самотню пагоду, а цiлий парк – величезний, зi стежками, маленькими i великими ступами, лавками для сидiння. Усюди чисто i прибрано. Так, нiбито всi люди просто на хвилиночку кудись вiдлучилися i скоро мали повернутися.

Баган ще називають мiстом мертвих, бо вночi вiн абсолютно безлюдний, i лише духи блукають покинутими кам’яними стежками. Бiльшiсть пагод, особливо великi, прибранi, а всерединi – завжди живi квiти бiля нiг усемогутнього Будди.

Згiдно з мiсцевою традицiею, на входi в кожну пагоду прийнято знiмати взуття i заходити всередину босонiж. Спочатку це здавалося Аннi дивним, а ногам ставало трохи мулько. Але потiм Анна звикла. Вона знiмала взуття вже автоматично, незважаючи на чорнi вiд бруду пiдошви.

У пагодах зустрiчалися рiзнi образи Будди. Хтось iз них посмiхався, хтось дивився суворо i вiдсторонено, але всюди вiдчувалися спокiй i блаженство.

Зачарованi архiтектурою старовинних споруд, Анна i Жульен зайшли в середину новоi пагоди. Мiсцевий художник, який продавав картини, радiсно замахав рукою до гостей. Побачивши твори мистецтва, Анна зрозумiла, що то справжнi шедеври, i iх треба обов’язково купити.