Острів кохання

Дякувати Богу, водiй зупинився. Тож Жульен передав йому слухавку, i iхне мiсцезнаходження було встановлено. За тридцять хвилин привезли змiнну батарею, i пара продовжила шлях. Жульен i Анна поспiшали, бо сонце на них не чекало, збираючись на прощальне коло.

Нарештi на горизонтi з’явилася пагода Муак Гун (Myauk Guni Temple). Закоханi швидко кинули внизу своi скутери i стали пiднiматися вгору. Усього мали здолати аж шiсть рiвнiв незручними сходами. Протискуючись через вузькi арки, Жульен i Анна пiднiмалися крутими сходами до самого верху.

І… о диво! Нагорi нiкого не зустрiли. Це, мабуть, була винагорода за непередбачену зупинку. Все-таки Баган – це буддистська краiна. І тут не бувае покарання без прощення.

Закоханi вже нiкуди не поспiшали, лежали, вiдпочиваючи на теплому камiннi. І не було нiчого прекраснiшого, нiж цi митi за кiлька хвилин до заходу сонця. Згодом почали збиратися люди. Наближалося одне з найпрекраснiших видовищ – захiд сонця в Баганi, яке, наче дороге бургундське вино, п’янко заповнювало усе навколо.

Сонце повiльно спускалося все нижче i нижче, лiниво скочуючись до обрiю i щедро обливаючи червоним золотом пагорби i пагоди, якi лежали навколо. Вони наразi ставали рiзнокольоровими i переливалися всiма вiдтiнками червоного, жовтого, помаранчевого i бордового. Анна намагалася порахувати кiлькiсть кольорiв, але це виявилося неможливим. Адже iх безлiч – вiд яскраво-червоного до темно-рубiнового. Жоден митець не змiшае стiльки фарб, скiльки за лiченi секунди можна побачити, споглядаючи захiд сонця у Баганi.

Анна обожнювала захiд сонця ще з дитинства, коли в гостях у бабусi маленькою тiкала ген за рiдну домiвку, недалеко вiд лiсу, i пiдставляла своi руки до сонця, прощаючись iз ним до наступного дня. Маленькiй Аннi тодi здавалося, що сонце вiдповiдало iй взаемнiстю i на мить зупинялося, вливаючи в дитячi долоньки потужний потiк енергii, яку вона жадiбно вбирала у себе.

Теплi спогади дитинства прийшли до Анни з прощальними променями i теплими обiймами Жульена, який, на вiдмiну вiд сонця, залишався поряд.

А приголомшливi барви небесного свiтила розливалися, поступово розкриваючись у смаку i кольорi. Жодна камера чи фото не здатнi передати цю фантастичну феерiю i колосальну енергетику. Анна вбирала в себе всю енергiю кожною клiтинкою тiла й душi.

Як тiльки сховалося сонце, на вулицi стало прохолодно. Жульен iз Анною поспiшали назад у новий Баган.