Острів кохання

На вечерю замовили великого лобстера, кiльця кальмарiв, смажену рибу на грилi з картоплею, а ще салат iз авокадо i помiдорiв. Анна вибрала суп iз морепродуктiв, однак вiн виявився таким гострим i пряним, що довелося його вiддати Жульеновi. І хоч вона потроху звикала, що в Бiрмi у всi страви додавали багато спецiй, а особливо перцю, iнколи ii шлунок вiдмовлявся приймати гостру азiатську iжу. Жульену натомiсть було не звикати. За час, проведений у Бiрмi, вiн адаптувався до мiсцевоi кухнi. Пили того вечора багато, особливо англiйцi.

Зранку Анна прощалася з морем. Треба було iхати, знову чекав Янгон i продовження подорожi. Жульен багато розповiдав Аннi про серце Янгона – центральну золоту пагоду Шведагон. Тож Аннi кортiло якнайшвидше ii побачити зсередини. Назву Шведагон храм отримав не випадково. Так, «Шве» мiсцевою мовою означае «золотий», а «Дагон» – це давня назва колишньоi столицi Бiрми, мiста Янгон, на пiвнiч вiд якого побудовано величний храм.

Уже за день на Анну чекала нова зустрiч i новi враження вiд Янгона.

В аеропорту Нгапалi сталася незапланована затримка. Лiтак подали пiзнiше на цiлу годину. Наче сама доля вiдтягувала мить розлуки з цим маленьким раем. Жульен замовив каву i заглибився у свiй ноутбук. Анна сидiла поруч i переглядала фото, якi вони встигли зробити у цiй подорожi. Три днi у раю збiгли швидко, наче пiсок помiж пальцiв. А так хотiлося продовжити час iще хоча б на мить. Лiтак знову пiдкидало у польотi. Однак Анна того не помiчала, притискаючись до Жульена, який пестив ii довге волосся.

Наступного дня Жульен вирушив на роботу, а в розпорядженнi Анни видався майже цiлий день i довгоочiкуване знайомство зi Шведагоном.

Перед самим входом у Золоте Королiвство стоiть величезне дерево з табличкою «Дерево Будди». Воно таке велике, що навiть обiйти його вартуе певних зусиль. Корiння дерева вибилося назовнi, бо вже не вмiщаеться пiд землею. А от щоб обiйняти дерево, треба не менше, нiж кiлька пар рук. Незважаючи на велику кiлькiсть туристiв, на територii завжди пануе тиша, спокiй i благодать.

Немае нi натовпу, нi шуму, нi крику. Заходячи до Шведагону, люди начебто кудись зникають.

Анна купила квиток i повiльно зайшла всередину i побачила вражаюче видовище. Пагода Шведагон сяяла пiд сонячними променями, розливаючи спокiй i благодать на всю територiю храму.

У цiлому свiтi навряд чи знайдеться така споруда, яка б перевершила Шведагон за кiлькiстю золота, прикрас i дорогих каменiв.