Шляхом бурхливим

Йому хотiлося своiми хлопчачими силами допомогти запорожцевi. Але цього було вже не треба. За хвилину i безусий вже лежав на землi, а чорний, ухопившись за живiт, майже рачки, бо у нього захопило подих вiд удару чоботом, пiшов геть з пасiки.

Той, що був у соболевiй шапцi, скочив. Обличчя йому перекосилося вiд злостi, з розбитого носа на каптан падали краплини крови.

– Убью! – засичав вiн.

Запорожець нахилився, ухопив з землi головешку, що, падаючи, випустив з рук москаль в соболевiй шапцi, i тицьнув нею в лице москалевi.

– Аа… – закричав той, ухопившись за обличчя.

Тодi козак кинувся на парубка з сергою, але той не став чекати на нього i побiг з пасiки, а трохи згодом, узявшись за лице, пiшов геть i власник соболевоi шапки. Козак пiдiйшов до шапки i ногою далеко вiдкинув ii услiд москалевi.

– Вiзьми свою шапку, москалю!

Москаль узяв шапку i погрозив кулаком на запорожця:

– Я тебе етого не забуду! – обернувшись, крикнув вiн.

– Іди вже, поки я зовсiм не одбив тобi пам’ятi.

Запорожцевi теж не минула даром бiйка з москалями. Пiд лiвим оком у нього красувався добрий синець, а сорочка розiдрана була майже до пояса – це постарався москаль з сергою.

Старий Журавель сидiв на землi, ухопившись руками за голову.

– Ну, старий, – пiдiйшов до нього козак, – уставай. Бачу тепер i я, що добре вам живеться на слободах!

Вiн з Дорошем пiдвели й поставили Журавля на рiвнi ноги i одвели до куреня.

ІІ.

ПРИКАЗ

У Приказi. – Харкiв у донесеннях воеводи. – Пiддячий та муха. – Площа перед Приказом. – Три чоломбитнi. – Чоломбитня. – Воевода.

В Приказi нудно, жарко й скучно. У маненьке вiконце з зеленуватим круглим склом б’еться й дзижчить велика синя муха. На чверть вище е розбита шибка, i муха б легко могла вилетiти на двiр, де так ясно свiтить сонце, де вiтер приносить легенький запах лiсу, де на небi кучерявляться бiлi яскравi хмарки, але й така проста думка не впадае мусi в голову, i вона, вдарившись об скло, падае на пiдвiконня; хвилину гуде, лежачи на спинi, i дригае ногами, бо не знае ще, як стати на ноги; потiм випадково таки стае, схоплюеться й знову кидаеться i б’еться в скло.

За невеликим столом, що його чотири ноги мiцно врито в земляну долiвку, сидить приказний дячок i дряпае по товстому шкарубкому паперi гусячим пером. Інодi вiн бере з пiсочницi бiлий чистий пiсок i посипае на папiр.