Шляхом бурхливим

Вiн iнодi намагався обiгнати бандуриста i наче непомiтно заглядав йому в вiчi, та ледве вiн кидав погляд на нього, бандурист закочував баньки, i перед бакаляром при блiдiм свiтлi мiсяця були невидющi очi слiпця. Нарештi бакаляр не витримав i спитав:

– Скажи, добрий чоловiче, як це ти, слiпий, та ще поночi, так добре йдеш по дорозi?

– А менi однаково, що вночi, що вдень.

– Мабуть, неоднаково, бо вдень ти ходиш з поводатирем, а вночi сам.

– А це мене воевода ваш навчив так ходити.

– Чи не батогами часом?

Бандурист засмiявся:

– Ти думаеш, пане бакаляре, що й нам субiтки дають, як ти своiм школярам? У нас, друже, не так: прикують до стовпа ланцюгом та киями.

– Еге-ге! – сказав бакаляр, – тепер i я бачу, що ти за нiчний птах. Ти часом не з тих птахiв, що кричать: «Пугу! пугу!»

– Козак з Лугу! – вiдгукнувся з мажi Дорош.

– Ач… це вже пугаченя обiзвалося.

– Трохи з тих, – вiдповiв запорожець.

Розмовляючи таким чином, подорожнi зайшли у лiс лiсовою дорогою. Мiсяця не було видно i пiд деревами лягла густа тiнь.

– Що таке? – спитав Наливайко.

– Я чую тупiт.

Всi прислухалися. З темряви теплоi ночi ззаду них долинуло ледве чутне тупотiння.

– Хто б це був?

– Це погоня, – сказав запорожець. – Я заховаюся в кущах, а ви потихеньку йдiть.

Вiн звернув з дороги й зник у темрявi лiсу. Тупiт погонi ставав усе дужчий i трохи згодом до мажi, ледве не наскочивши на неi, пiдскакала ватага iздцiв.

– Стой! – закричав хтось з iхнього гурту, хоч мажа давно стояла нерухомо серед дороги.

– А ви хто такi? – запитав Наливайко.

– Государеви служилие людi; а ви самi кто будете!

– Козак Харкiвського полку Семен Наливайко та пан бакаляр Цурка.

– Нечiстая сiла носiт вас по лесу. Куда едете?

– Туди iдемо, де вас нема! – грубо вiдповiв Наливайко.

Москалi ближче присунулись до подорожнiх.

– Поговорi мне!

Але Наливайко вже сам схаменувся, зрозумiвши, що так балакати з десятком озброених iздцiв серед ночi та ще в лiсi не годиться, i через те значно м’якше сказав:

– Ідемо до себе на винницю.

– А на телеге кто?

– На якiй телезi?

– Телезi, телезi… Тарабарщина… Ну, на возу, что – не понi-маеш?

– Син та дочка.

– А слепого с поводирьом не вiдалi? Когда виехалi iз города?

– Ще завидна… А слiпого з поводатирем не бачили. Бачив якогось старця з хлопцем, так старець зовсiм не слiпий.