Шляхом бурхливим

– І я так думаю, – сказав Глек. – Ну, що ж, скажемо кошовому про те, що чули й бачили на слободах. Хай не покладае надii на слобожан. А Сiрчиху провiдати треба.

Поснiдавши, Глек одвiв Дороша набiк i сказав:

– Спасибi тобi, хлопче, за те, що зробив ти для мене. Без тебе пропав би я у Бiлгородi. Пливи рiчкою додому та розвiдай, чи шукатимуть мене москалi. А я ще днiв зо два тут побуду. Коли ж буде все гаразд i тебе не буде, я з товаришами поiду провiдати стару Сiрчиху.

– А холопа куди дiнеш?

– А холопа з собою на Сiч вiзьму.

– А конi полковниковi? Хiба запорожцi злодii?

Глек замислився i почухав потилицю:

– Я вже й сам думав про це. Дiло зроблено, нас iз холопом тепер вiсiм чоловiк, а коней наших тiльки сiм. Пропаде холоп без коня.

– Залишаеться ще одна коняка.

Глек засмiявся.

– Ну, що ж… Не вертати одного коня полковниковi. Багато ще залишилося у нього табунiв, а нам цей кiнь буде потрiбний. Ну, бувай здоров, хлопче! Панасе, проводь Дороша та постiй на вартi, поки Грицько поснiдае.

Дорош плив рiчкою й думав про те, що бачив вiн i чув у запорозькому таборi. Запорожцi подобалися йому, бо вони були дужi й, очевидно, смiливi люди, а сила завжди приваблюе до себе юнацтво, але те, що вони вкрали коней у полковника, зовсiм не подобалося хлопцевi. І Глек поставився до цього так, наче йому зовсiм не противна була ця крадiжка.

А батько, якось розповiдаючи йому про запорожцiв, казав, що вони забивають киями того, хто попадеться в злодiйствi. Це було дiйсно так, але батько забув сказати хлопцевi, що в розумiннi запорожцiв одне дiло обiкрасти товариша i зовсiм iнше дiло викрасти коней у слобiдського полковника.

Плисти було тяжко, човен був важкий, а до того ж увесь час доводилося вигрiбати проти течii. Дорош, поки дiбрався до греблi коло города, а дiбрався вiн туди тiльки надвечiр, кiлька разiв приставав до берега, прив’язував човен i вiдпочивав.

Хоч як був зморений хлопець, але вiн не пiшов додому, а розшукав Дубовиченка, щоб розпитати його, чи не чути чого в городi про втiкачiв i чи не збираються москалi iх розшукувати.

Дубовиченка Дорош знайшов на вулицi в той самий час, коли той з товаришами грав у цурки. Хлопцi вовтузилися зi своiми цур-ками на порошнiй дорозi.