Звичай бiлої людини = The White Man's Way

День був туманний, i цього дня в ньому знову прокинувся голод. Вiн почувався дуже слабким, i часом непереборна млiсть застилала йому очi. Тепер вiн раз у раз спотикався й падав; i якось, спiткнувшись, вiн упав просто на гнiздо курiпки. Там було четверо пташенят, якi щойно вилупилися, – малi грудочки трiпотливого життя, яких вистачило б на один ковток; i вiн з’iв iх жадiбно, запихаючи до рота живими, i вони хрустiли в нього на зубах, мов яечна шкаралупа. Мати-курiпка кидалася на нього з жалiсним квилiнням. Вiн хотiв прибити ii рушницею, та не змiг дотягнутися.

Тодi почав кидати у неi камiнням i перебив iй крило. Вона кинулася геть, тягнучи крило за собою, а вiн рушив слiдом.

Пташенята лише роздражнили його голод. Вiн важко пiдстрибував, накульгуючи на поранену ногу, i кидав у курiпку камiнням, i подеколи хрипко кричав; а часом продовжував свою незграбну гонитву мовчки, похмуро й терпляче змушуючи себе пiдводитися пiсля кожного падiння, i коли йому млоiлося в очах, протирав iх рукою, щоб не знепритомнiти.

Гонитва за курiпкою привела його на дно вогкоi долини, i там вiн помiтив людськi слiди на мокрому моху. Слiди були не його – вiн побачив це одразу. Мабуть, то слiди Бiлла. Та зупинитися вiн не мiг, бо курiпка втiкала. Спершу вiн пiймае ii, а тодi повернеться i роздивиться слiди.

Пташина вибилася з сил; але вiн знесилiв також. Вона лежала на боцi, важко дихаючи, i вiн, також задиханий, лежав на боцi за десять футiв од неi, не в змозi пiдповзти ближче. А коли вiн вiдпочив, вона теж зiбралася на силi i сахнулася геть вiд його жадiбно простягнутоi руки.

Гонитва почалася знову. Та невдовзi стемнiло, i курiпка зникла. Вiн похитнувся вiд утоми i, впавши з мiшком на спинi, вдарився головою й поранив собi щоку. Довго лежав не ворушачись; потiм повернувся на бiк, завiв годинника i пробув так до ранку.

Ще один туманний день. Половина останньоi ковдри пiшла на онучi. Слiди Бiлла йому не вдалося знайти, та це не мало значення, – голод настирливо гнав його вперед.

От тiльки… що як Бiлл заблукав? Опiвднi тягар мiшка став для нього заважким. Вiн знову роздiлив золото, цього разу просто висипавши половину на землю. Надвечiр викинув i рештки, i тепер у нього лишилися тiльки клапоть ковдри, жерстяне цеберко та рушниця.

Його почали мучити марення. Вiн чомусь був певен, що в нього лишаеться один набiй. Рушниця заряджена, просто вiн цього не помiтив, – i водночас вiн знав, що магазин рушницi порожнiй. Марення не вiдступало.