Американська трагедія. Книга 1

Та коли треба заплатити вiдразу всi сто двадцять п’ять доларiв, Гортензii доведеться почекати, а крiм того, вiн повинен точно й певно знати, чи одержить вiн справжню нагороду, чи нi.

– Чудова думка! – вигукнув вiн, не пояснюючи, проте, чим саме вона йому так сподобалась. – Чому б i не зробити? Чому б вам не довiдатись спочатку, скiльки вони хочуть за жакет i на яких умовах згодяться на виплат? Мабуть, я змiг би допомогти вам!

– Ох, це було б просто чудово! – Гортензiя заплескала в долонi. – Справдi, допоможете? От шикарно! Ну, тепер я знаю, що в мене буде жакет.

Я знаю, менi дозволять на виплат, вже я зумiю умовити кого треба.

Як передбачав i побоювався Клайд, вона вже зовсiм забула, що саме завдяки йому вона зможе купити жакет. Тепер усе пiде так, як вiн i думав. Вiн заплатить за жакет, а вона прийме це, як належне.

Але за хвилину, помiтивши, що вiн спохмурнiв, Гортензiя додала:

– Ви страшенно милий, ви – душечка, що хочете допомогти менi! Будьте певнi, я цього не забуду. От почекайте й побачите.

Ви не пошкодуете! Тiльки почекайте!

Їi очi променились веселiстю й ласкою. Хоч вiн i надто юний i м’який, зате не скнара, i вона винагородить його; це вирiшено. Як тiльки вона одержить жакет, через тиждень, найпiзнiше через два – вона буде дуже мила з ним… дещо зробить для нього. І щоб Клайд краще зрозумiв, про що вона думае, вона спинила на ньому багатообiцяючий погляд, надавши очам найнiжнiшого й млосного виразу. Вiд цiеi гри в романтику Клайд розгубився й почав нервуватися.

Вiн навiть злякався трохи, уявивши, що цей погляд виказуе бурхливу пристрасть, на яку вiн, можливо, не зумiе вiдповiсти. Тепер вiн почував себе слабким перед Гортензiею i трохи боявся, уявляючи собi, що ж таке ii справжня любов.

А проте вiн заявив, що коли жакет коштуе не дорожче, як сто двадцять п’ять доларiв, i можна буде сплатити 'iх у три строки (перший внесок двадцять п’ять доларiв i потiм два внески по п’ятдесят), то вiн може взяти це на себе. А Гортензiя, зi свого боку, вiдповiла, що завтра ж з’ясуе все це.

Може, м-р Рубiнштейн погодиться вiддати iй жакет, як тiльки вона внесе першi двадцять п’ять доларiв; або хоч наприкiнцi другого тижня, коли буде сплачено майже все.

І коли вони виходили з ресторану, Гортензiя, по-справжньому вдячна Клайдовi, з котячим муркотанням шепнула йому, що вона нiколи цього не забуде, – вiн сам побачить… а жакет вона одягне вперше для зустрiчi з ним. Якщо вiн буде вiльний, вони пiдуть куди-небудь пообiдати.