Американська трагедія. Книга 1

Менi потрiбнi грошi, принаймнi п’ятдесят доларiв. Ти не дiстанеш де-небудь? Попроси в когось з твоiх нових друзiв у борг, на кiлька тижнiв. Адже ти мiг би швидко повернути цей борг. Поки не виплатиш, можеш нiчого не давати менi за кiмнату.

Вона таким невiдступним, таким вимогливим поглядом дивилась на Клайда, що вiн був приголомшений силою й переконливiстю цього прохання. І перш нiж вiн встиг посилити тривожний сум, який затьмарював ii обличчя, вона додала:

– Тi, iншi грошi, теж були для неi, розумiеш, щоб вона могла приiхати сюди, пiсля того як ii… ii… – вона завагалась у доборi слова, але потiм закiнчила: – Чоловiк залишив ii в Пiтсбурзi.

Певно, вона розповiдала тобi про це?

– Так, розповiдала, – поволi й сумно вiдповiв Клайд. Звичайно, становище Ести дуже критичне, – ранiше вiн просто не хотiв думати про це. – Але як же бути, мамо? – вигукнув вiн. Його мучила думка про п’ятдесят доларiв у кишенi (якраз та сума, що потрiбна матерi) i про те, для чого вони призначенi.

– Не знаю, чи зможу я що небудь зробити. На роботi я всiх ще так мало знаю, – менi нема в кого позичити. Та вони й заробляють не бiльше за мене. Я мiг би позичити трохи, але це не дуже зручно.

Вiн запнувся, в горлi в нього пересохло. Йому було нелегко збрехати матерi. Справдi, йому ще нiколи не траплялося брехати в такiй серйознiй справi – i брехати так негiдно. Адже п’ятдесят доларiв у цю хвилину тут, у нього в кишенi. З одного боку Гортензiя, з другого – мати i сестра, i грошi цi можуть врятувати матiр, так само як i Гортензiю, але наскiльки бiльше гiдностi в його допомозi матерi! Як жахливо – не допомогти! І як вiн мiг вiдмовити iй? Вiн нервово облизав губи i провiв рукою по чолу: вiд хвилювання обличчя його вкрилося потом.

Вiн почував себе замученим, приниженим, безпорадним перед тим, що сталося.

– А в тебе самого зараз немае трохи грошей для мене? – Мати майже благала. Естi в ii становищi конче потрiбнi деякi речi, а купити не було на що.

– Нi, мамо, в мене нiчого немае, – сказав вiн, глянувши на матiр, паленiючи вiд сорому i в ту ж мить одводячи очi; i коли б мати не була розгублена в цю хвилину, вона побачила б по його обличчю, що вiн бреше.

Клайд вiдчув гострий бiль: вiн i жалiв себе, i разом з тим зневажав, бо мучився за матiр. Вiн i думати не мiг, щоб вiдмовитись вiд Гортензii. Вона повинна належати йому. Але мати така самотня й безпорадна. Яка ганьба! Вiн i справдi негiдний i пiдлий.