Американська трагедія. Книга 1

Але зрештою менi нiчого iншого не залишалося, – я так погано почала себе почувати…

Вона знову заплакала, i Клайд, зрозумiвши, скiльки мати робила для Ести i як намагалася iй допомогти, жалiв тепер матiр майже так само, як i сестру, i навiть бiльше: адже в Ести була мати, яка турбувалася про неi, а в матерi не було, звичайно, нiкого, хто мiг би iй допомогти.

– Я ще якийсь час не зможу працювати, – говорила далi Еста, – а мама не хоче, щоб я тепер повернулася додому. Вона не хоче, щоб ви довiдались – Джулiя, або Френк, або ти… Вона мае рацiю, я знаю, звiсно, мае рацiю… але в неi нiчого немае i в мене теж… А я тут часом така самотня! – На ii очах з’явилися сльози, i вона знову почала схлипувати.

– Я була така дурна…

Клайд на мить вiдчув, що вiн i сам ладен заплакати. Життя iнодi бувае таке дивне, таке тяжке. Подумати тiльки, як воно мучило його всi цi роки! Геть до останнього часу вiн не бачив нiчого хорошого i завжди мрiяв утекти. А Еста втекла – i от що з нею трапилося. Чомусь вiн згадав: на вулицi в центрi мiста, серед високих стiн величезних будинкiв, перед батьковим органчиком сидить Еста i спiвае, i обличчя в неi таке гарне й невинне.

Так, важка штука життя! Як усе-таки жорстоко створений свiт! Як дивно все в ньому складаеться!

Клайд подивився на сестру, на ii кiмнату, сказав Естi, що тепер вона не буде самотня, – вiн буватиме в неi, тiльки нехай вона не каже матерi, що вiн приходив сюди, i коли iй щось буде потрiбно, нехай покличе його, хоч вiн заробляе не так уже багато… i, нарештi, пiшов.

І по дорозi до готелю, на роботу, вiн усе думав про те, яке все це сумне i яка шкода, що вiн пiшов за матiр’ю, – краще б йому нiчого не знати. А проте це однаково розкрилося б. Мати не могла б приховувати без кiнця. Мабуть, iй знову довелося б просити в нього грошей. Але який мерзотник цей тип – утiк i залишив Есту в чужому мiстi без жодного цента! І вiн раптом згадав про дiвчину, яку ii супутник покинув у готелi «Грiн-Де-вiдсон» кiлька мiсяцiв тому з несплаченим рахунком за кiмнату i за пансiон. Тодi i йому, i його товаришам усе це здавалося таким смiшним, збуджувало особливий, чуттевий iнтерес.

Але тепер це стосувалося його сестри. З нею повелися так само, як i з тiею дiвчиною. І проте все це вже не здавалося йому таким жахливим, як трохи ранiше, в Ести, коли вiн чув ii плач. Довкола було шумливе, сяюче мiсто, повне людей, насичене енергiею, а попереду – веселий готель, де вiн працюе. Життя не таке вже погане.