Американська трагедія. Книга 1

В своiх снах вiн вiдчував ii чарiвну близькiсть, вона пригорталася до нього, все ii чудове тiло належало йому, а потiм, в останню мить, коли вона, здавалося, готова була поступитися, вiн прокидався, i вона зникала… тiльки привид!

І проте деякi обставини, здавалося б, вiщували йому успiх. Насамперед, як i вiн сам, Гортензiя була з бiдноi сiм’i – дочка машинiста, який ледве заробляв на прожиття. З самого дитинства в неi нiчого не було, якщо не брати до уваги дрiбничок чи дешевих мiшурних речей, якi вона сама здобувала собi.

Вона належала до такоi низькоi суспiльноi верстви, що до останнього часу не могла завести собi знайомства нi з ким, окрiм хлопчакiв – пiдручних м’ясника або булочника, звичайнiсiньких шибеникiв з довколишнiх кварталiв. Але навiть i тут вона швидко зрозумiла, що може i повинна витягувати вигоди iз своеi зовнiшностi й чарування, i робила це. Багато з хлопцiв не спинялись навiть перед крадiжкою, щоб тiльки здобути грошi на ii розваги.

Коли вона стала досить дорослою, щоб пiти на роботу, вона завела знайомство з юнаками й чоловiками того типу, який подобався iй, i незабаром зрозумiла, що, не йдучи на занадто великi поступки й дiючи обережно, можна одягтися набагато краще, нiж до того.

Проте вона надто вiддавалася почуттям i надто любила насолоди, а тому iй не завжди хотiлося вiдокремлювати вигоду вiд приемностi. Навпаки, часто ii по-справжньому вабило до тих, кого вона просто думала вигiдно використати, i навпаки: вона не могла примусити себе кокетувати з тими, хто iй не подобався.

Клайд майже не подобався iй, але вона не могла опиратися бажанню використати його. Їй було приемно, що вiн так охоче купував iй кожну дрiбницю, до якоi вона виявляла iнтерес: якусь там сумочку, шарф, гаманець, рукавички – все, що вона могла спокiйно попросити чи прийняти, не даючи навзамiн нiяких особливих прав на себе. І проте з самого початку чуття пiдказувало iй, що коли вона, рано чи пiзно, не поступиться, не дасть йому тiеi останньоi нагороди, якоi вiн прагне, вона не зможе безконечно тримати його бiля себе.

Одна думка особливо не давала iй спокою: Клайд так охоче витрачае на неi грошi, що, мабуть, можна одержати вiд нього й справдi коштовнi речi, – скажiмо, гарну дорогу сукню, або капелюх, чи навiть хутряний жакет, подiбний до тих, якi почали тепер носити в мiстi, не кажучи вже про золотi сережки або ручний годинник, – вона завжди так жадiбно задивлялася на все це, спиняючись перед вiтринами крамниць.