Українська модерна проза

Орися подумала трохи, потiм скинула своi розумнi очицi на Антона i вимовила:

– І татусь тебе… Вiн каже, що ти немилосердний революцiонер…

– Татусь наш теж не бажае нiчого, опрiч того, щоб йому дали кращу посаду, бiльше грошей та хрестик вiд царя на груди; але, бажаючи сього, вiн напевно знае, що матиме все се…

– Вiн каже, Антоню, що для тебе вбить людину нiчого не варт…

– Коли ся людина зрадник партii, або людоiд, або дуже шкодливий для ба-гатьох-багатьох людей…

Орися задумалась. Антiн пильно дивився на неi.

– Еге, ти могутнiй! – раптом вимовила вона, обертаючись до нього i всмiхаючись. – Коли ти сердитий, я тебе навiть боюсь, але коли ти веселий i радий, як тепер, я тебе дуже-дуже люблю i зовсiм-зовсiм не боюсь.

– Ах, ти моя плисочка, щебетушечка, – весело засмiявся Антiн i почав жартувати з Орисею, яка весело та розкотисто смiялась, коли вiн ii лоскотав, пiдкидав, носив на руках, на плечах, на головi.

А сонце все ще кидало свое сяево в хатину, виблискувало ним в шибках вiкна, малювало мережки на долiвцi i на стiнах; зайчик також бавився на стiнцi, як Орися з Антоном.

Зодягшись по обiдi в студентську одежу, Корденко вийшов на вулицю: йому треба було стрiнутись з одним товаришем по партii, з яким вiн змовився сьогоднi йти на засiдання комiтету, що на нiм вiн мав зробити справоздання вiдносно дорученого йому виконання присуду над Тартаренком. Вiн iшов по вулицi i вклонявся деяким знайомим, що пiд той час йому стрiвались. Нарештi, вийшовши на головну вулицю великого мiста, вiн зайшов в одну з цукерень, досить простору i тепер повну людом, де мав стрiнутись з товаришем.

Обiбравши собi мiсце бiля столика, що стояв осторонь, Корденко звелiв кельнеру дати склянку кофiю. Мiж тим, дожидаючи кофiю, вiн взяв до рук газету i почав ii переглядати. Раптом почув таку розмову:

– Здоровi, здоровi, а чули?.. – питав пристаркуватий бас.

– Що?.. про вбивство Тартаренка? – вiдмовив щербатий старечий голос.

– Еге!.

.

Корденко оглянувся. За сусiднiм столом сидiло двое. Один спиною до нього, дебелий сивоволосий чоловiк, що мав отой бас, а проти нього худенький маленький дiдок, одставний полковник, з зморшкуватим, висохлим лицем i сiрими маленькими полинялими очицями та довгими рiдкими сивими вусами.

Вiн знов уткнувся в газету, але пильно прислухався до балачки.

– І подробицi знаете? – спитав бас.

– Та якi ж?..

– До старого попа приiхав син-революцiонер.