Американська трагедія. Книга 2

М-с Олден обернулась i, побачивши його перекривлене обличчя, безсило опустила руки; його погляд, який провiщав недобре, зразу зiгнав з ii обличчя стомлений, але мирний i простодушний спокiй.

– Тайтус, ради бога! Що сталось?

Знятi до неба руки, напiввiдкритий рот, моторошнi очi, якi мимоволi i неприродно звузились i знову широко розкрились, i, нарештi, одно слово:

– Роберта!

– Що з нею? Що з нею, Тайтус? Що з нею?

Мовчання. Знову нервове сiпання рота, очей, рук… І потiм:

– Померла! Вона… вона потонула! – І вiн без сил опустився на ослiн, що стояв тут же, бiля дверей.

М-с Олден якусь мить дивилась на нього, не розумiючи, потiм зрозумiла i, не вимовивши нi слова, важко впала на пiдлогу. А Тайтус дивився на неi i кивав, немов кажучи: «От, от. Тiльки так i могло бути. От вона й позбулася цього страхiття». Вiн поволi пiдвiвся, пiдiйшов до дружини i, ставши на колiна, спробував пiдняти ii. Потiм так само поволi випростався, вийшов з кухнi i, обiйшовши будинок, попрямував до напiвзруйнованого ганку, де сидiв Орвiл Мейсон, дивлячись на призахiдне сонце i мiркуючи про те, яке горе повiдав цей жалюгiдний, безталанний фермер своiй дружинi.

Йому навiть захотiлось на хвилину, щоб усе було iнакше, – щоб цiеi справи, хоч вона i вигiдна йому, Мейсону, зовсiм не було.

Але, помiтивши схожу на скелет постать фермера, вiн схопився i, обiгнавши Олдена, поспiшив до прибудови. Побачивши на пiдлозi безмовну i непритомну м-с Олден, майже таку ж маленьку i тендiтну, як i ii дочка, вiн пiдняв ii своiми мiцними руками, пронiс через iдальню у велику спiльну кiмнату i поклав тут на розхитану кушетку.

Потiм намацав ii пульс i кинувся взяти води. При цьому вiн озирнувся навколо, – чи не видно поблизу сина, дочки, сусiдки, кого-небудь, – але нiкого не було, i вiн, поспiшно повернувшись до м-с Олден, злегка побризкав водою на ii обличчя i руки.

– Є тут де-небудь лiкар? – звернувся вiн до Тайтуса, якого застав на колiнах бiля дружини.

– В Бiльцi е… лiкар Крейн.

– А у вас чи у кого-небудь поблизу е телефон?

– У мiстера Уiлкокса. – Вiн махнув рукою в напрямi до будинку Уiлкокса, телефоном якого ще недавно користувалась Роберта.

– Догляньте ii. Я зараз повернусь.

Мейсон кинувся до телефону, щоб викликати Крейна або будь-якого iншого лiкаря, i майже зразу ж повернувся разом з м-с Уiлкокс та ii дочкою.