Американська трагедія. Книга 2

Еврiка! Вiн спiймав його!

І ретельно обмiркувавши, що робити далi, Мейсон тут же надумав iхати в Шейрон i Пайн-Пойнт. А тимчасом, дiставши точний опис зовнiшнiх прикмет Клайда, вiн i про цi прикмети, i про те, що Клайда розшукують за пiдозрою в убивствi, сповiстив не тiльки прокурора i начальника полiцii в Лiкурзi, але також шерифа в Брiджбурзi Ньютона Слека, Хейта i свого помiчника, пропонуючи всiм трьом негайно виiхати в Шейрон, де вiн з ними зустрiнеться.

Далi, немовби за дорученням м-с Пейтон, вiн зв’язався мiжмiським телефоном з дачею Кренстонiв у Пайн-Пойнтi i спитав дворецького, чи немае у них часом м-ра Клайда Грiфiтса? «Так, сер, вiн тут, сер, але зараз його немае поблизу, сер.

Мабуть, вiн поiхав на прогулянку по озеру, сер. Що зволите переказати, сер?». На дальшi розпитування дворецький не мiг дати точних вiдповiдей: уся компанiя вирушила, напевне, на Ведмеже озеро, – це миль за тридцять; коли вони повернуться, вiн сказати не може, – напевне, через день-два, не ранiше. Але ясно було, що Клайд поiхав з цiею компанiею.

І Мейсон зразу ж удруге викликав брiджбурзького шерифа i наказав йому взяти з собою чотирьох або п’ятьох агентiв, щоб переслiдувачi могли в Шейронi роздiлитись, схопити цього самого Клайда, де б вiн не був, i посадити в брiджбурзьку тюрму. А там вiн зможе пояснити вiдповiдно до процедури, встановленоi законом, дивнi обставини, якi досi, здавалося б, незаперечно вказували на нього як на вбивцю Роберти Олден.

Роздiл VI

Вiдколи води озера зiмкнулись над Робертою, а Клайд доплив до берега i, змiнивши одяг, дiстався до Шейрона, а потiм до дачi Кренстонiв, вiн перебував у станi майже повного розумового розладу i в своему збентеженнi та сторопiннi нiяк не мiг зрозумiти, чи винен вiн чи не винен у дочаснiй загибелi Роберти. Однак вiн ясно розумiв: якщо випадково помiтять, як вiн крадькома пробираеться на пiвдень, замiсть того, щоб повернути на пiвнiч до бiгбi-тернського готелю i повiдомити про цю нiби ненавмисну катастрофу, то його поведiнку вважатимуть такою черствою i жорстокою, що всякий цiлком впевнено обвинувачуватиме його у вбивствi.

І ця думка мучила Клайда, бо тепер йому здавалось, що насправдi вiн не винен, – адже в останню хвилину в душi його стався переворот!

Але хто повiрить цьому тепер, коли вiн не повернувся i не повiдомив про подiю? А тепер уже неможливо повернутись.