І це все, що я хотіла сказати про кохання

Звiдусiль обступила непроглядна темрява, заспокоювало те, що пансiонат близько, i якби тут була яка-небудь небезпека, хiба мене залишили б на дорозi саму? Що я, Червона Шапочка, закуска для вовка?

Спочатку йти було легко, вiрнiше, я не йшла, а майже бiгла, немов якесь марновiрне почуття небезпеки штовхало вперед. Менi видавалося, що iнодi за спиною чуються чиiсь легкi кроки. Але вже хвилин через двадцять я стомилася, а рюкзак ставав усе важчим, ременi навiть через куртку урiзалися менi в плечi, занила спина.

Я пригальмувала швидкiсть, стала нести рюкзак то на одному плечi, то на iншому. Куртку довелося розстебнути, мороз перестав лютувати, а небо очистилося вiд хмар, i мiсяць освiтив верхiвки дерев.

Я йшла, минав час, а пансiонат усе не з’являвся, хоча я пройшла вже не п’ятсот метрiв, а кiлометрiв зо п’ять, не менше. Я запанiкувала: може, спуститися вниз i перечекати до ранку на вокзалi? А раптом я вже на мiсцi, i за першим же поворотом з’явиться жаданий будинок? Незважаючи на душевнi вагання, ноги вiдважно несли мене вперед.

Я знову прискорила кроки, намагаючись не збити подиху, а серце готове було вискочити з грудей: до такого кросу з важким багажем треба готуватися не один мiсяць.

Пiдлий хлопчисько на своiх поганих «жигулях» навмисно мене сюди завiз, адже я заплатила йому половину необхiдноi суми – мене нарештi осiнило. Вiн провiз пiвдороги, i вистачить, йому теж грошi потрiбнi, може, хоче помiняти свою мiзерiю на щось пристойнiше й надiйнiше.

Але який негiдник! Знала б, що буду годинами бродити по лiсу, не стала би торгуватися! Але тепер пiзно шкодувати, треба, зцiпивши зуби, йти вперед i тягти цей важелезний рюкзак. Таке враження, що я наклала туди камiння уперемiш з цеглою.

Я вибилася з сил, зневiрилася i, нарештi, вийшла на велику галявину, на краю якоi в ста метрах вiд мене стояв великий дерев’яний будинок, освiтлений мiсячним сяйвом i вiкнами.

– Слава Богу! – прошепотiла я та сiла в знемозi просто в снiг, у мене не було сили поворухнутися.

Задзвонив мобiльний телефон, i радiсний голос Сергiя вiдрапортував, що в нього все гаразд, менi не треба хвилюватися, переговори йдуть успiшно.

– Я рада, що в тебе все добре. Зателефонуй завтра, якщо знайдеш час. Я дуже втомилася, – i натисла вiдбiй. На бiльше мене не вистачило. Ну i добре.

12

Пансiонат гостинно розчахнув дверi.