І це все, що я хотіла сказати про кохання

Я слухняно пiдхоплююся з лiжка та iз жахом бачу, як величезна червона пляма розтiкаеться по простирадлу, краплi густоi багряноi рiдини починають стiкати на пiдлогу.

– Вам необхiдна термiнова операцiя, – повiльно й спокiйно виголошуе кожне слово лiкарка, але ii слова набувають такого лиховiсного змiсту, як це бувае тiльки увi снi. Я вжахаюся й намагаюсь вирватися з ii рук. Вони перетворюються на залiзнi обручi, з останнiх сил я вiдштовхую ii й бачу: у неi замiсть очей – порожнi очницi! Менi треба рятуватися! Я хочу бiгти до дверей палати.

Але не можу: ноги налитi свинцевою вагою, я iх ледве пересуваю, а лиховiсна жiнка неминуче наближаеться до мене, вимахуючи скальпелем.

Цiеi ночi я також прокинулася в холодному поту й пошкодувала, що одна в квартирi. Засвiтила нiчник та довго лежала без сну, поки не вiдновився пульс. Зате саме тодi я зрозумiла, що треба неодмiнно зробити, i навiть поява Сергiя не порушить моiх планiв.

До кiнця робочого дня я йому подзвонила й защебетала, чи занявкала, чи заспiвала соловейком – словом, стала видавати не зовсiм властивi менi звуки:

– У мене не вийде зустрiтися з тобою сьогоднi… Шеф завалив роботою, мушу затриматися в офiсi, та ще й додому дещо прихопити.

Ти не дуже засмучений, правда?

– Трохи засмучений, – непевно вiдповiв Сергiй, – але от у чому справа: я сам збирався тобi подзвонити, ти мене випередила. Сьогоднi ввечерi я лечу у вiдрядження в Емiрати, у наших партнерiв проблеми, й нiкому iншому я не можу делегувати цю поiздку.

Боюся, що кiлькома днями не обiйдеться.

– Щасливчик, – з легкою заздрiстю вирвалося в мене, – там лiто.

– Розгрiбай своi справи, бери вiдпустку на тиждень i прилiтай. Хочеш, я оплачу тобi дорогу?

– Нi, не треба, – великодушно вiдмовилася – у моi плани не входили Емiрати, я вже давно намiтила для себе iнший вiдпочинок. Але було приемно, що Сергiй намагаеться бути на висотi, моi уроки не проходять даром. – Добре, щасливоi дороги, i чекаю смс-ки про вдале приземлення, ненавиджу лiтаки!

– Усе буде добре, я подзвоню, а ти не нудьгуй, домо- вилися?

– Любий, нудьгувати для мене – недозволенна розкiш! Але я буду тебе чекати, обливаючись уночi слiзьми й дивлячись цiлодобово у вiкно.

Мiй хлопчик ображено замовк.

– О котрiй у тебе лiтак?

– О десятiй вечора.

– Чудово, я приiду провести. Не прощаюся.

Я вiдключила телефон, не давши Сергiю можливостi вiдповiсти. І вiдразу ж набрала номер Жабки, вiрнiше, перукарнi, де та працюе.