Повернення Казанови. Царство снів

Мiзернiсть коштiв змусила Казанову дочiкуватися помилування у скромному, однак доволi добропорядному готелi, де вiн вже, бувало, зупинявся у щасливiшi роки свого життя. І хоч не в змозi був цiлком вiдмовити собi в аж нiяк не духовних розвагах, Казанова гайнував час здебiльшого на написання пасквiлю проти богохульника Вольтера, публiкацiею якого одразу пiсля повернення до Венецii мав намiр несхитно утвердити свое суспiльне становище i повернути собi повагу серед благонадiйних громадян.

Одного ранку, гуляючи за мiстом й обдумуючи, як би то лiпше сформулювати убивчу фразу, спрямовану проти безбожника-француза, вiн зненацька вiдчув несамовитий, майже фiзично вловний на дотик гострий неспокiй.

Нужденне життя, яке вiв ось уже три мiсяцi: ранiшнi замiськi прогулянки, невеликi картярськi партii вечорами в буцiмто барона Пероттi та його подзьобаноi вiспою коханки, пестощi не надто юноi, проте пристрасноi господинi готелю й робота над власними смiливими i, на його думку, доволi вдалими аргументами супроти Вольтера – усе це в нiжному, солодкавому до пересади повiтрi пiзнього лiта видавалося Казановi безсенсовним i вiдразним. Вiн стиха пробурмотiв прокляття, сам до пуття не знаючи, кому або чому воно адресувалося. Обхопивши рукiв’я шпаги i ворожо зиркаючи навсiбiч, нiби вiдбиваючись вiд невидимих поглядiв, якi насмiшкувато зорили за ним на замiському безлюддi, Казанова раптом рiшучим кроком повернув до мiста з намiром негайно пакуватися до вiд’iзду. Вiн не мав сумнiву: йому вiдразу стане легше на душi, якщо хоч на кiлька миль наблизиться до такоi жаданоi батькiвщини. Казанова пришвидшив крок, щоб вчасно забезпечити собi мiсце в поштовому дилiжансi, який вирушав у схiдному напрямку перед заходом сонця. Бiльше його тут нiщо не тримало, барон Пероттi й без прощального вiзиту якось обiйдеться, а щоб зiбрати речi, йому достатньо й пiвгодини. Два поношенi сурдути (у гiрший з них саме був одягнений), латана-перелатана колись вишукана бiлизна, а ще зо двi касетки, золотий ланцюжок, годинник та кiлька книжок – ото й увесь його маеток. На гадку прийшли далекi днi, коли вiн, вельможний пан, подорожував краiною у розкiшнiй каретi, напакованiй потрiбними й не надто речами, у супроводi лакея, здебiльшого якогось шахраюватого жевжика, i вiд безсилого гнiву сльози бризнули йому з очей. Якась молода жiнка з батогом у руках проминула його на нужденнiй пiдводi, де посеред згромаджених мiшкiв та всiлякого домашнього скарбу хропiв ii п’яний чоловiк.