Ґолем

Нема для них iстоти настiльки слабкоi, щоб iм стало вiдваги пiдкорити ii своiй волi.

– Виродженi, беззубi хижаки, яких позбавили моцi та зброi, – тихо промовив Харусек, глянувши на мене.

Звiдки вiн мiг знати, про що я думаю?

Інодi людська думка працюе так iнтенсивно, що, мов iскра, спроможна перестрибнути до мозку людини, яка стоiть поряд, – так здалося менi.

– З чого лишень вони живуть? – запитав я по хвилi.

– Живуть? З чого? Та деякi з них мiльйонери!

Я зиркнув на Харусека.

Що вiн мiг мати на увазi!

Але студент мовчав, роздивляючись хмари.

На якусь мить шемрання голосiв пiд аркою стихло, чутно було тiльки шум дощу.

Що ж вiн хотiв тим сказати? «Та деякi з них мiльйонери!» І знову Харусек нiби вiдгадав моi думки.

Вiн показав на ятку лахмiтника, бiля якоi у брунатно-рудих калюжах мокло iржаве старе залiзяччя.

– Аарон Вассертрум! Ось вiн – мiльйонер! Майже третина еврейського мiста належить йому. Хiба ви цього не знали, пане Пернат?

Менi буквально перехопило подих.

– Аарон Вассертрум? Аарон Вассертрум – мiльйонер?

– О, я його добре знаю, – iз жовчю у голосi вiв далi Харусек, нiби тiльки того й чекав, що я його запитаю. – Я i його сина знав, доктора Вассорi. Чули про такого? Знаменитий окулiст доктор Вассорi! Ще торiк усе мiсто захоплено говорило про нього як про великого… вченого. Тодi нiхто не знав, що вiн змiнив прiзвище, а ранiше називався Вассертрумом.

Доктор охоче грав роль вченого мужа, далекого вiд свiтського життя, а коли якось зайшла мова про його походження, скромно й зворушено натякнув, що його батько походить з гетто, а сам вiн був змушений цiною страждань i неймовiрних зусиль прокладати собi шлях до свiтла науки вiд самiсiньких низiв.

Ага! Цiною страждань i неймовiрних зусиль!

Чиiх страждань i чиiх зусиль? І з чиiми коштами? Цього вiн не сказав!

Я ж знаю, до чого тут гетто! – схопивши мою руку, Харусек нестямно потряс ii.

– Майстре Пернат, я й сам ледь можу втямити, який я бiдний. Я змушений ходити напiвголий, мов волоцюга. Ось самi гляньте! А я ж студент медицини – освiчена людина!

Вiн розхристав на собi пальто, i я iз жахом побачив, що на ньому нi сорочки, анi маринарки – лише голе тiло.

– І таким злидарем я був уже тодi, коли довiв до краху ту бестiю, того всемогутнього, вседостойного доктора Вассорi.