Сюньове Сульбакен. Весільний марш

Турбйорн теж кивнув у вiдповiдь, i ще, й ще раз, але дiвча бiльше не вiдповiдало, лише за якийсь час, як вiн уже й забув кивати, Сюньове знову кивнула головою.

– І я хочу дивитися! – почулося позаду Турбйорна, хтось потягнув його за ногу на пiдлогу, аж вiн ледь не впав.

Нахабою виявився вайлуватий хлопчак, який тепер завзято пхався на його мiсце. Вiн теж мав бiляву, однак непокiрну чуприну й кирпатого носа. Аслак навчив Турбйорна, як давати вiдсiч усiлякiй хамулi в церквi, а чи в школi, тож вiн ущипнув малого за зад, аж той мало не скрикнув, миттю злiз з лави й вхопив Турбйорна за обидва вуха.

Турбйорн також останнiх не пас, учепився зухвальцевi в чуба, повалив долi й пiдiм’яв пiд себе. Той, мовчки сопучи, вкусив Турбйорна за литку. Турбйорн, вiдсмикнувши ногу, притиснув напасника обличчям до пiдлоги. Зненацька хтось ухопив його самого за комiр i пiдняв угору, наче мiшок з соломою. То був батько. Посадивши сина собi на колiна, вiн так стиснув малому руку, аж у нозi занило, i прошепотiв йому на вухо:

– Якби це було не в церквi, ти б уже дiстав вiд мене бука!

Турбйорн згадав про Сюньове, глянув на жiночу половину: дiвчинка ще клячала на лавi, але мала такий розгублений, збентежений вигляд, аж хлопчик почав здогадуватися, що поводився вiн справдi негiдно.

По-мiтивши його погляд, Сюньове злiзла з лави i бiльше не показувалася.

Наперед вiвтаря виступив паламар, за ним – священик. Турбйорн заворожено слухав i дивився на дiйство.

Потiм паламар i священик вийшли й знову з’явилися, а вiн сидiв на батькових колiнах i думав, чи покажеться Сюньове iще?

Той курдупель, що стягнув його з лави, сидiв вiддалiк на ослiнчику, й щоразу, як тiльки хотiв пiдвестися, дiставав тлумака в плечi вiд старого, що куняв собi, але справно прокидався вiд найменшого поруху опецька.

«Чому ж вона не дивиться сюди?» – думав Турбйорн. Кожна червона стрiчка, майнувши поблизу, нагадувала йому про Сюньове; кожен образ на стiнах староi церкви був схожий на неi, а може, навiть трохи поступався iй красою.

О, вона таки визирнула! Та побачивши, що вiн дивиться на неi, споважнiла й знову сховалася.

Утрете вийшли перед вiвтар паламар зi священиком, задзвонили дзвони, усi попiдводилися з лав. Батько знову заговорив з бiлявим чоловiком, вони разом рушили на iншу половину церкви – жiнки вже також попiдводилися зi своiх мiсць. Першою в прохiд вийшла свiтловолоса жiнка з такою ж усмiшкою, як у чоловiка, але трохи стриманiшою.