І-цзін. Книга змін

Треба тримати свое слово. При цьому, природно, важливо, щоб була правильно обрана людина, котрiй наказують i котру тим самим надiляють вiдповiдними повноваженнями. У таких умовах ii безапеляцiйнiсть необхiдна, а кожен ii пiдлеглий, котрий дiе на свiй страх i ризик, приречений на невдачу, навiть якщо б вiн дiяв iз повною вiдвертiстю i стiйкiстю. У гносеологiчнiй глосi символiку цiеi цитати розумiють так, що мова йде про той момент пiзнання, коли завойовуеться нове знання, але воно ще не завойоване остаточно.

У такому становищi до справжнього знання домiшуються ще й елементи випадкових асоцiацiй, якi виникають не через незнання чи занадто поверхневе знайомство з предметом пiзнання. Тут може дуже допомогти i обiзнанiсть у лiтературi, i за цi слова треба мiцно триматися, однак слiд пам’ятати, що важливий сенс слiв, а не самi слова, що сенс цей необхiдно грунтовно засвоiти, нiби здавна усиновити. Це «старший син», який протиставляеться «молодшому синовi», що уособлюе лише поверхневе знайомство з лiтературою. Для останнього стiйкiсть рiвносильна вiдсталостi, яка може знищити успiх пiзнання. Ось образи в текстi: «Слабка риска – на п’ятому мiсцi. На рiллi е дичина. Сприятливо тримати слово. Осуду не буде. Старшому синовi – бути перед вiйськом. Молодшому синовi – вiз трупiв. Стiйкiсть – до нещастя».

6

Гонитва за перемогою лише заплющуе очi на нагальну необхiднiсть боротьби. Тому на попереднiх щаблях iз вiдповiдно рiзними сторонами давалися попередження проти помилок поточного моменту.

Тут же – кiнець процесу, названого вiйськом. Тут мова вже мае йти про результат його дiй. Єдине попередження, доречне тут, – це попередження проти дii нiкчем, якi борються лише заради перемоги. Тому один iз коментаторiв цього мiсця промовляе настiльки ж лаконiчно, як i парадоксально: «Коли абсолютно мудрий чоловiк керуе вiйськом, то на початку вiн не домагаеться перемоги за будь-яку цiну. Тому наприкiнцi вiн може [досягти] справжнього успiху». Як метафора ця думка може бути застосована i до дiяльностi пiзнання на етапi завоювання нового знання, де останне вже завойоване i мае утворити еднiсть, наче знову заснована держава мае поеднатися з домами колишнiх феодалiв. Якщо перевести це в образнiсть феодальноi пам’ятки «Книги змiн», читаемо: «Слабка риска – нагорi. Великий володар керуе долями. Вiн засновуе царство, приеднуючись до домiв [феодалiв]. Нiкчемнi люди так не дiють».

№ 8. Бi.