Пригоди Тома Сойєра

Почали з молитви, побудованоi на мiцному пiдмурку з бiблiйних цитат, що iх сама тiтка стулила докупи невеликими домiшками рiдкого вапна, що складалося з ii власних тлумачень; а вже з тiеi вершини, наче з гори Синай, вона виголосила сувору главу закону Мойсейового.

Пiсля того Том, як то кажуть, оперезався мечем i взявся «товкти» вiршi з Бiблii. Сiд вивчив свiй урок ще кiлька днiв тому. І тепер Том напружував увесь свiй хист, щоб запам’ятати п’ять вiршiв, якi вiн сам вибрав з Проповiдi на горi, – коротших вiн нiде не мiг знайти.

Минуло пiвгодини, але уявлення про свiй урок Том здобув дуже невиразне, бо розум його блукав по цiлому безмежжю людськоi думки, а руки тим часом були зайнятi стороннiми справами, що раз у раз вiдвертали його увагу. Мерi взяла в нього книжку, щоб перевiрити, як вiн вивчив урок, i Том почав навпомацки пробиратися крiзь туман:

– Блаженнi… е-е…

– Вбогi…

– Еге ж, вбогi… Блаженнi вбогi… е-е…

– Духом…

– Духом… Блаженнi вбогi духом, бо iх… iх…

– Їхне…

– Бо iхне… Блаженнi вбогi духом, бо iхне царство небесне… Блаженнi… засмученi, бо вони… вони…

– Будуть…

– Будуть… е-е…

– Утi…

– Бо вони будуть… е-е… утi…

– Утiш…

– Бо вони будуть утiш… Ой, ну не знаю я, що вони будуть!

– Утiшенi.

– А, утiшенi!.. Бо вони будуть утiшенi… засмученi… Блаженнi засмученi… нi, утiшенi, бо вони будуть… засму… е-е… Що вони будуть? Чому ти не пiдкажеш менi, Мерi? Як тобi не соромно знущатися з мене?

– Ой Томе, який же ти, бiдолаха, нетямкий! Я й не думала з тебе знущатися.

Зовсiм нi. А тобi треба пiти й учити все спочатку. Не журися, Томе, якось вивчиш, а коли вивчиш, я подарую тобi одну дуже гарну рiч. Ну, будь слухняним хлопчиком!

– Гаразд! А що то за рiч, Мерi? Скажи менi.

– Не бiйся, Томе. Ти ж знаеш: як я сказала – щось гарне, то воно таки справдi гарне.

– Еге ж, ти в нас така, Мерi. Ну, гаразд, спробую наддати ще…

Вiн «наддав ще» i, спонукуваний подвiйною силою – цiкавiстю й бажанням дiстати винагороду, – взявся до дiла з таким запалом, що перевершив усi сподiвання.

Мерi подарувала йому за це новiсiнький складаний ножик фiрми «Барлоу», що коштував дванадцять з половиною центiв, i Томовому захвату не було меж. Щоправда, той ножик нiчого не рiзав, зате був справжнiй, непiдробний «Барлоу», i в цьому й полягала його особлива цiннiсть; а от звiдки хлопчаки захiдних штатiв узяли, що такi ножi хтось стане пiдробляти й випускати ще гiршi, – це було i, певне, назавжди залишиться незбагненною таемницею.