Стоїк

І, звiсно, таке не робиться нашвидкуруч. На це можуть пiти роки. І насправдi, я певен, що навряд чи хтось прийде з такою пропозицiею, доки я сам не потурбуюся про це як про особисту послугу для мене. Всi знають, як важко вести справи з мiським транспортом i мати вiд нього прибуток. А ще цi судовi тяганини, яких не уникнути, навiть якщо моi вороги чи якiсь прийдешнi концерни будуть готовi за це взятися.

Вiн сидiв бiля неi i вiв розмову так, наче вона була одним iз його iнвесторiв або фiнансистiв. І хоча ii зовсiм не цiкавили практичнi подробицi його фiнансового свiту, вона вiдчувала, наскiльки глибоко його розум захоплений цими iнтересами.

– Так чи так, я знаю одну рiч, – втрутилася вона в хiд його думок, – це те, що тебе нiхто не переможе. Ти надто розумний i надто хитрий.

– Можливо, – вiдповiв вiн, улещений ii оцiнкою. – Та в будь-якому разi це потребуе часу. Можуть знадобитися роки, перш нiж вдасться позбутися цих трамвайних лiнiй. Одначе така затримка може менi дещо зашкодити.

Скажiмо, якщо я захочу зайнятися новою справою, вiдповiдальнiсть за них зв’яже менi руки.

Тут вiн хвилину помовчав, i погляд його великих сiрих очей застиг на однiй точцi.

– Чого б менi хотiлося найбiльше тепер, коли в мене е ти, – задумливо промовив вiн, – це забути про справи й вирушити з тобою у подорож хоча б на якийсь час. Я стiльки працював. Ти важиш для мене бiльше за грошi, незрiвнянно бiльше. Дивно, але я раптом вiдчув зараз, що я надмiру працював усе життя.

Вiн посмiхнувся й притягнув ii до себе.

І його слова викликали в Беренiс вiдчуття гордостi за свою владу, та водночас i нiжностi.

– Це точнiсiнько так, любий. Ти наче такий собi великий паровоз, що летить кудись на повнiй швидкостi, а куди й сам точно не знае.

І вона грайливо скуйовдила його волосся й нiжно провела йому долонею по щоцi.

– Я багато думала про твое життя i про все, чого тобi вже вдалося досягти. Я думаю, тобi варто було б поiхати кудись за кордон на якийсь час, подивитися на Європу.

Не уявляю собi, що ще ти можеш тут зробити, окрiм як ще заробити грошей. Врештi, Чикаго – не надто цiкаве мiсце. Як на мене, воно жахливе.

– Ну, я б цього не сказав, – вiдповiв Ковпервуд, ставши на захист Чикаго. – У нього е своi принади. Я приiхав сюди, маючи на метi заробити грошей, i аж нiяк не можу нарiкати.

– Це я знаю, – сказала Беренiс, яку розважило його заступництво, попри гiркоту всiх негараздiв, яких йому довелося тут зазнати.