Стоїк

Однак, хоча пояснення Беренiс, чому вона прийшла до Ковпервуда, було щирим i прямим – «Я подумала, що саме зараз я вам по-справжньому потрiбна… i я зважилася» – в нiй вiдчувалася якась ураженiсть. Життя, суспiльство встигли поранити ii, i вона прагнула вiдплати за тi жорстокi образи, яких зазнала в раннiй юностi. Те, що вона насправдi думала i чого Ковпервуд, захоплений ii несподiваним приходом, не розумiв, було: «Ти – вигнанець i я також. Свiт не хотiв вiдчинити перед тобою дверi, а мене вiн намагався викинути з тiеi царини, до якоi я – за своею вдачею i всiею суттю – вiдчуваю себе належною.

Ти обурений, i я також. Тож по руках: укладемо союз краси i сили, розуму й вiдваги, але рiвний з обох бокiв, без панування одного з нас. Бо якщо ми не гратимемо чесно, вiн довго не протримаеться». Приблизно такими були думки Беренiс, що привели ii тепер до Ковпервуда.

І хоча вiн зумiв угледiти силу й витонченiсть Беренiс, цi ii мотиви були йому невiдомi. І коли вона – така чудова й розпашiла з морозу – ввiйшла до нього в той зимовий вечiр, вiн нi за що б не сказав, що вона все детально обдумала i зважила.

Та й годi було чекати цього вiд такоi юноi, усмiхненоi, веселоi i просто незрiвнянноi дiвчини! А проте – ось вона стояла перед ним, зухвало тримаючись, але потай трiшки хвилюючись. Нiщо не давало приводу пiдозрювати пiдступнi намiри з ii боку; радше це було кохання, якщо бажання бути з ним i належати йому до кiнця своiх днiв на цих умовах можна назвати коханням. З його допомогою i поруч з ним вона досягне жаданоi перемоги, i вони обое вiддано й чуйно пiдтримуватимуть одне одного.

Отже, у той перший вечiр Ковпервуд, поглянувши на неi, сказав:

– І все-таки, Бевi, менi хотiлося б знати, що вас привело до такого несподiваного рiшення? Лишень подумати, ви прийшли до мене саме зараз, коли я вдруге в життi зазнав такоi невдачi!

Погляд ii синiх очей огорнув його, наче теплим ефiром.

– Я думала про вас i читала, що про вас пишуть, уже не перший рiк. От лише минулого тижня в Нью-Йорку я натрапила на цiлих двi сторiнки про вас у «Сан».

І вони, здаеться, допомогли менi краще вас зрозумiти.

– Справдi? Газети?

– І так i нi. Звiсно, не те, що вони вас лаяли, але факти, якщо, звiсно, це факти, якi вони зiбрали. А ви справдi нiколи не любили свою першу дружину?

– Не знаю. Спочатку менi здавалося, що любив. Але ж я був зовсiм молодий, коли одружився з нею.

– А вашу теперiшню дружину?

– Ах, Ейлiн, так.