Стоїк

Напевно шукае нагоди якось влаштуватися: або пiдчепити заможну даму, що буде рада заплатити за його послуги, або знайти мiсце агента в якiйсь маклерськiй фiрмi, що, беручи до уваги його колишнi зв’язки, може запропонувати йому пристойну платню.

Цей критичний висновок Бiнгхема викликав у Ковпервуда посмiшку, адже вiн саме мав на метi скористатися послугами Толлiфера.

Ковпервуд подякував Бiнгхему й негайно зателефонував Толлiферу в «Альков». У той самий час цей джентльмен лежав напiводягнений у себе в номерi, у похмурому настроi, чекаючи, поки проб’е п’ята година i знову вiн пуститься в «похiд», як вiн називав своi блукання по ресторанах, клубах, театрах i барах з метою обмiнятися привiтанням з кимось iз старих знайомих, всiляко намагаючись вiдновити колишнi зв’язки, а при нагодi й зав’язати новi.

Стояв прохолодний лютневий день. Була лише третя година, коли Толлiфера покликали до телефону i вiн, шаркаючи зношеними нiчними пантофлями, скуйовджений, з цигаркою у руцi, зiйшов до вестибюля.

Ледь почувши: «Говорить Френк Ковпервуд…», Толлiфер вiдразу виструнчився i внутрiшньо зiбрався. Адже це iм’я постiйно миготiло на перших сторiнках газет.

– Так, мiстере Ковпервуд! Чим я можу бути вам корисним? – голос Толлiфера являв сумiш зосередженостi, розумiння й готовностi виконати будь-яке прохання.

– Маю до вас дiлову пропозицiю, яка, думаю, вас зацiкавить, мiстере Толлiфер. Буду радий вас бачити, якщо ви заглянете до мене в контору завтра о пiв на одинадцяту.

Можна чекати вас о цiй годинi?

У голосi Ковпервуда, як вiдзначив про себе Толлiфер, не було зверхностi вищого стосовно нижчого, але в ньому звучала владнiсть i звичка наказувати. Толлiфер, при всiй своiй винятковiй зарозумiлостi, був украй заiнтригований i навiть схвильований.

– Звiсно, мiстере Ковпервуд. Неодмiнно буду, – негайно вiдповiв вiн.

Що б це могло означати? Напевно, розповсюдження якихось акцiй? Якщо так, вiн iз задоволенням вiзьметься за таку справу. Сидячи у себе в номерi, Толлiфер роздумував про цей несподiваний телефонний дзвiнок i намагався пригадати, що вiн читав про Ковпервудiв.

Писали про iх намагання проникнути до нью-йоркського вищого свiту, потiм були якiсь чутки про iхнiй провал. Але думки Толлiфера самi собою поверталися до iдеi про роботу, до можливостi нових знайомств, i його охоплювало дивне почуття радiсного хвилювання. Вiн почав роздивлятися свое обличчя й постать в цiлому; потiм оглянув своi костюми.