Білий Зуб = White Fang

В цiлому вона була сiра, але з ледве помiтним рудуватим вiдтiнком, який то зникав загадково, то знову з'являвся. Це був якийсь обман зору: шерсть звiра то здавалася сiрою, чисто сiрою, то мiнилася чудним червонястим свiтлом.

– Ну до чого ж ця тварина схожа на звичайнiсiнького iздового собаку, – сказав Бiлл. – Здаеться, ось-ось завиляе хвостом. Гей ти, собацюро! – гукнув вiн. – Іди сюди, як там тебе звуть!

– Нiтрохи не боiться тебе, – засмiявся Генрi.

Бiлл насварився на звiра кулаком i покликав його голоснiше, але той не виявив нiякого страху.

Вiн тiльки бiльше нашорошився i дивився на них з вiдчайдушною голодною тугою. Вони були м'ясо, а його мучив голод, i, коли б тiльки випала можливiсть, вiн би кинувся вперед i з'iв iх.

– Послухай, Генрi, – сказав Бiлл, несвiдомо притишуючи голос до шепоту, – у нас лише три патрони. Але зараз можна стрiляти напевне. Нiзащо не схиблю. Ця тварина знищила трьох собак. Треба ж нам покласти цьому край? Як ти гадаеш?

Генрi на знак згоди хитнув головою. Бiлл обережно витяг з саней рушницю, але не встиг вiн прикласти ii до плеча, як вовчиця метнулась убiк i зникла в соснах.

Товаришi переглянулись. Генрi значуще й протяжно свиснув.

– Це можна було б знати наперед, – уголос докоряв собi Бiлл, кладучи на мiсце рушницю. – Раз вовк приходить iсти разом з собаками, то, звiсно, вiн мусить знати й про рушницю. Кажу тобi, Генрi, що все наше лихо вiд цiеi тварюки. Якби не вона, у нас би зараз було шiсть собак, а не три. І я таки з нею розквитаюся.

На виднотi в таку хитру бестiю не вистрелиш, але я заб'ю ii зненацька. Хай там що, а я ii вислiджу.

– Тiльки далеко не заходь, – застерiг товариша Генрi. – Коли зграя кинеться на тебе, то три патрони допоможуть тобi, як мертвому припарка. Звiрi страшенно голоднi, й вiд них не втечеш.

Того вечора вони рано спинилися на ночiвлю. Три собаки не могли тягти сани так швидко й довго, як шiсть, i вкрай стомилися. Люди теж скоро полягали спати. Бiлл на цей раз поприв'язував собак так, щоб вони не дiсталися один до одного.

Але вовки дедалi смiливiшали, i люди не раз прокидалися. Звiрi пiдходили так близько, що собаки казилися з жаху, i у вогнище доводилося весь час пiдкидати хмизу, щоб утримати зухвалих напасникiв на безпечнiй вiдстанi.

– Я чув вiд матросiв, як акули пливуть за судном, – сказав Бiлл, знову залiзаючи пiд шкуру пiсля однiеi з таких розвiдок. – А вовки – це сухопутнi акули. Вони знають, що роблять, i йдуть за нами не для прогулянки.