Пригоди Гекльберрі Фінна

Я сам письма того не тямлю, а вiн – он куди тягне! Ще й дозволяе собi отако козиритися! Е, нi! Я не з таких, щоб усе те стерпiти, чуеш? А почитай-но менi, я послухаю.

Я взяв книжку й почав читати щось там про генерала Вашингтона та вiйну. Послухавши мене не бiльш як пiвхвилини, вiн бабахнув по книжцi кулаком – та так, що вона полетiла через усю кiмнату.

Вiн мовив:

– Правду казали. Читати ти вмiеш. А я, було, не повiрив. Ну, тепер, гляди менi, кинь пиндючитись! Я такого не попущу! Я наглядатиму за тобою, мiй голубе.

Впiймаю коло тiеi школи – шмагатиму, аж дрантя летiтиме! Чого доброго, ще в релiгiю вдаришся! Ну й синочок, бодай вiн запався!

Вiн узяв до рук розфарбований синiм та жовтим малюнок з коровами та хлопчиком i запитав:

– А це що таке?

– Це менi дали за те, що я добре вчуся.

Вiн подер малюнок на дрiбненькi клаптики i сказав:

– Я дам тобi щось куди краще: доброi ременяки!

Вiн хвилинку побурчав i помимрив собi пiд нiс, а далi мовив:

– Чи ти ба, яке пещене! І лiжко в нього, i простирадла, i дзеркало, i килимок на пiдлозi, а рiдний батько повинен разом зi свиньми в чинбарнi валятися.

Ну й синочок, бодай вiн запався! Стривай, стривай, я з тобою розрахуюсь, я вiдучу тебе вiд усiх тих витребеньок! Іч, як запанiв голубчичок! Кажуть, що розбагатiв. Яким же це робом? Га?

– Брешуть – отаким робом.

– Помалу, помалу! Ти як зi мною розмовляеш? Не дратуй мене, бо терпець менi от-от увiрветься! Я кручуся вже два днi в мiстечку, i скрiзь тiльки й мови, що про те, як ти розбагатiв.

Я чув про це й на рiчцi – нижче мiстечка. Того я й приiхав. Ти менi тi грошi на завтра приготуй – вони менi потрiбнi.

– Немае в мене нiяких грошей.

– Брехня! Вони в суддi Тетчера. Ти iх забери. Вони менi потрiбнi.

– Кажу ж вам, немае в мене нiяких грошей! Запитайте в суддi Тетчера, вiн вам скаже те ж саме.

– Гаразд. Я в нього запитаю; я його примушу видобути грошi з гамана. Я йому покажу! А скiльки в тебе в кишенi е зараз грошей? Вони менi потрiбнi.

– В мене один-единий долар, та й той менi самому потрiбний на…

– Менi байдуже, на що вiн тобi потрiбний… Ану давай його сюди!

Вiн узяв долара й кусонув його, щоб узнати, чи не фальшивий, а тодi сказав, що пiде до мiстечка купити собi вiскi, бо в нього, мовляв, цiлiсiнький день i краплини в ротi не було. Вибравшись на дах комори, вiн знову просунув голову у вiкно й вилаяв мене за те, що я кирпу гну та намагаюся зробитись розумнiшим за нього.