Пригоди Гекльберрі Фінна

Ото б iх моiй матерi. А ваш чоловiк збираеться iхати туди цiеi ж ночi?

– Атож. Вiн пiшов до мiста разом iз тим чоловiком позичити човна; може, позичать у когось iще одну рушницю. Вони поiдуть пiсля пiвночi.

– А чи не краще було б зачекати до ранку, щоб шукати по видному?

– Воно-то так. Тiльки ж уранцi й негровi буде виднiше. Як з пiвночi зверне, вiн, мабуть, засне, а вони прокрадуться до лiсу i в темрявi зразу побачать багаття, якщо негр його розпалить.

– А менi те й невтямки.

Жiнка знову пильно подивилася на мене, i по спинi в мене враз забiгали мурашки.

Вона трохи помовчала, а тодi й питае:

– Як ти сказала, тебе звати, любонько?

– М… Мерi Вiльямс.

Першого разу я начебто назвав себе не Мерi, а якось iнакше, а через те мимоволi похнюпився – здаеться, я назвався Сарою; ох, i погано ж я себе почував – вона неначе приперла мене до стiнки, i я боявся, що це буде помiтно, тож i боявся звести на неi очi. Менi хотiлося, щоб жiнка заговорила: чим довше вона мовчала, тим гiрше я себе почував.

Нарештi вона промовила:

– Любонько, здаеться менi, спершу ти сказала, що тебе звати Сара?

– Атож, мем, Сара Мерi Вiльямс. Сара – мое перше iм’я. Хто зве мене Сара, а хто – Мерi.

– Ага, он воно що!

– Атож, мем.

Менi трохи полегшало, а проте кортiло якнайшвидше накивати п’ятами. Я не мiг глянути iй в обличчя.

А вона як почала розводитись, якi нинi тяжкi часи настали, та як iх iз чоловiком злиднi обсiли, та як зухвало бiгають у них по халупi щури, та як пiшла, як пiшла – що вже я за свою тривогу почав забувати.

А щодо щурiв, то так воно й було. Я сам бачив, як один у кутку раз у раз вистромляв носа з дiри. Жiнка сказала, що вона тримае напохватi якiсь речi, щоб кидати в щурiв, коли залишаеться вдома сама, а то вони не давали б iй спокою. Вона показала менi свинцевого прута, скрученого вузлом, i пояснила, що здебiльшого влучае дуже добре, але днiв зо два тому звихнула руку й тепер не знае, чи зможе влучити. А втiм, вона нацiлилася й шпурнула свинцем у щура, але не влучила i скрикнула: «Ой!» – так iй рука заболiла. Тодi попросила мене шпурнути, коли щур знову висунеться з дiри.

Менi дуже хотiлося мерщiй забратися звiдти, поки не повернувсь додому старий, але я не показував того. Взяв оту штуку i, тiльки-но щур вистромив свого носа, нацiлився й кинув, – i якби щур сидiв на мiсцi, то йому б таки перепало. Господиня сказала, що удар був добрий i наступного разу я неодмiнно влучу.