Замок

iшов далi, не вiдводячи погляду од Замку, все iнше його не цiкавило. Але зблизька Замок розчарував К., це було злиденне мiстечко, яке складалося зi звичайних сiльських хатин, тiльки вибудуваних iз каменю, тиньк пооблiтав зi стiн, а кам’яна кладка почала руйнуватися [3 - Цей сумний i злиденний вигляд Села може правити за натяк на те, що селяни покаранi за вiдсутнiсть справжнього Бога в iхньому життi i за iдолопоклонницьке схиляння перед чиновниками, псевдобогами.]. У головi К. промайнув спогад про мiстечко його дитинства, яке нiчим не поступалося цьому так званому Замку.

Якби йшлося тiльки про те, щоб оглянути Замок, було б шкода вирушати в такi довгi мандри, i вiн учинив би набагато мудрiше, коли б вiдвiдав стареньку батькiвську домiвку, де не був уже так давно. К. подумки порiвняв церковний шпиль рiдного краю з тутешнiм, там, нагорi. Тамтешнiй шпиль, у цьому не виникало жодного сумнiву, рвучко виструнчуеться до неба, завершуеться широким дахом, укритим червоною черепицею, наскрiзь земний – хiба ж можемо ми щось збудувати по-iншому? – але мета його вища, нiж у цього стовпотворiння низьких будiвель, вигляд по-святковому свiтлiший, а не такий похмуро-буденний. Єдина вежа, що визирала вгору з-помiж кам’яниць тутешнього Замку, мала, як це стало видно вже тепер, житлове призначення. Можливо, це був головний замковий будинок, трохи монотонна кругла споруда, де-не-де спiвчутливо прикрита плющем, маленькi вiкна виблискували на сонцi – у цьому було щось шалене – машикулi нависали над стiною непевними, нерiвними, ламкими зубцями, що врiзалися в сине небо, нiби намальованi наляканою чи недбалою дитячою рукою. Здавалося, нiби якийсь понурий мешканець будинку, що йому варто було б узагалi зачинитися в найдальшiй кiмнатi, раптом пробив дах i пiднявся над ним, аби показатися свiтовi.

К. знову зупинився, нiби нерухомiсть давала йому бiльше сили для роздумiв. Але його потурбували. Вiн зупинився за сiльською церквою, правду кажучи, це була радше капличка, розширена схожою на комору прибудовою, яка мала б помiстити усiх парафiян i за якою розташувалася школа.

Низька й довга будiвля справляла чудернацьке враження: здавалося, що збудовано ii нашвидкуруч i для тимчасового вжитку, але водночас вона дуже стара, ii ховав у собi оточений гратами сад, що зараз перетворився на снiгове поле. Звiдти саме вийшли дiти з учителем. Учнi оточили вчителя тiсною купкою, зазирали йому в очi i невпинно щось вигукували, К. нiчого не розумiв iз iхнього швидкого торохтiння.