Замок

При цьому звернув увагу на його реакцiю: Варнава прийняв кухоль дуже радо i вiдразу ж узявся пити. Тодi К. пiшов iз господарем. У заiздi знайшлася лише одна крихiтна вiльна кiмнатка пiд дахом, але навiть i з нею виникли проблеми, бо досi там спали двi служницi, яких тепер потрiбно було кудись переселити. Окрiм того, що з кiмнати забрали служниць, бiльше там нiчого не змiнилося, едине лiжко не було застелене, на ньому лежало кiлька подушок та попона, що залишилися ще вiд попереднiх мешканцiв. На стiнах – репродукцii на релiгiйнi теми i свiтлини солдатiв.

Тут навiть не провiтрили, очевидно, сподiвалися, що новий гiсть прибув ненадовго, i не докладали жодних зусиль, щоб затримати його. Але К. на все погодився, закутався в попону, сiв до столу i при свiчцi прочитав листа ще раз.

Текст був неоднорiдним, у деяких мiсцях К. вважали вiльною людиною, з чиею волею рахуються, наприклад, у звертаннi, а також у реченнi, де йшлося про його побажання. Але були й фрази, у яких вiдкрито або приховано його трактували як дрiбного, з позицii начальства майже непомiтного працiвника, i керiвництво повинно було напружитися, щоб «не втрачати його з поля зору».

Його безпосереднiм керiвником був сiльський староста, i вiн навiть зобов’язаний перед ним звiтувати, единим колегою ймовiрно мав би стати сiльський полiцай. Усе це, без сумнiву, суперечило одне одному, i то настiльки очевидно, що, мабуть, так було зроблено навмисне. К. нi на мить не дозволив собi божевiльного припущення, що той, хто писав листа, був непевний свого ставлення, вагався, в уявi К. це було несумiсно з такою поважною установою. Вiн бiльше схилявся вбачати тут наданий йому вибiр, а вже вiн мав би самостiйно визначитися, як трактувати сказане в листi. Можна стати справжнiм селянином i мати певний, постiйно пiдкреслюваний, хоча й цiлком умовний зв’язок iз Замком. Або ж навпаки, лише умовно вважатись одним iз селян, а насправдi узгоджувати всю свою роботу iз вказiвками, що iх передаватиме Варнава. К. нi на мить не засумнiвався у своему виборi, вiн не вагався б навiть у тому випадку, якби за весь час, проведений у Селi, ще так нiчого й не збагнув. Тiльки як селянин, якомога бiльше вiддалений од Замку, мiг вiн чогось досягнути в Замку. Тi люди в Селi, якi все ще йому не довiряють, почнуть розмовляти з ним по-iншому, коли вiн стане якщо не iхнiм другом, то хоча б односельцем, коли перестане вiдрiзнятися од Герштекера чи Лаземана, а так мусить статися чимшвидше, бо вiд цього залежить його подальша доля.