Замок

«Панським двором» також називалася кав’ярня, куди вчащав Ернст Поллак, чоловiк Мiлени Єсенськоi, якого дослiдники часто вважають прототипом образу чиновника Кламма.].

Недовгою дорогою до кнайпи К. мiцно вчепився в руку Ольги, i вона тягнула його майже так само, як перед тим ii брат, по-iншому К. не мiг собi дати ради. Поки вони йшли, К. довiдався, що ця кнайпа призначена тiльки для чиновникiв iз Замку, якi iли, а часом навiть ночували там, якщо мали справи у Селi. Ольга розмовляла з К. тихо, нiби звiрялася йому, з нею було приемно йти, майже як iз ii братом.

К. не хотiв пiддаватися цiй приемностi, але вiдчуття було сильнiше за нього.

Заiзд виглядав дуже схожим на той, що в ньому оселився К. У Селi взагалi не iснувало великих зовнiшнiх вiдмiнностей, зате дрiбнi вiдразу впадали в око. На ганку були поруччя, над дверима висiв красивий лiхтар. При входi над iхнiми головами затрiпотiв прапор iз гербом графа. У передпокоi вони зустрiли господаря, очевидно, той саме оглядав своi володiння, його крихiтнi очка подивилися кудись повз К.

чи то уважно, чи то заспано, i вiн сказав:

– Пан землемiр може зайти тiльки до шинку.

– Звичайно, – сказала Ольга i вступилася за К. – Вiн тiльки супроводжуе мене.

Але К. невдячно вiдiйшов од Ольги i вiдвiв господаря вбiк. Ольга терпляче чекала в кiнцi коридору.

– Я б хотiв тут переночувати, – сказав К.

– Це, на жаль, неможливо, – вiдповiв господар. – Ви, мабуть, не знаете, але цей будинок можуть використовувати тiльки працiвники Замку.

– Можливо, iснуе таке правило, – сказав К.

 – Але думаю, для мене знайдеться якийсь куточок.

– Я б iз задоволенням пiшов вам назустрiч, – вiдповiв господар. – Але крiм суворостi заборони, що про неi ви говорите як людина чужа, здiйснити ваше прохання цiлком неможливо ще й з тiеi причини, що пани, якi тут мешкають, страшенно вразливi. Я переконаний, що вони не здатнi або принаймнi не готовi витримати самого лише вигляду чужинця. Тож якби я дозволив вам переночувати, а потiм вас би випадково побачили, – а випадковiсть, знаете, завжди перебувае на боцi влади, – то не лише для мене все було б утрачено, але й для вас.

Звучить непереконливо, але така правда.

Цей високий, защiбнутий до останнього гудзика пан одною рукою сперся на стiну, другу тримав на боцi, ноги поставив навхрест. Вiн нахилився до К. i говорив iз ним так, нiби довiряв важливу таемницю, здавалося, вiн не мав жодного вiдношення до Села, хоча його темне вбрання i виглядало по-селянськи святково.