Замок

Роздiл третiй

У просторому шинку, середина якого була нiчим не заставлена, попiд стiнами, зверху на бочках i довкола них, сидiли селяни, але виглядали вони трохи по-iншому, нiж у заiздi, де зупинився К. Тутешнi вiдвiдувачi були чистiшi, вбранi в майже однаковi, сiро-жовтi теплi куртки з цупкоi тканини i вузькi штани. Це були невисокi чоловiки, на перший погляд дуже подiбнi мiж собою, iз пласкими, скуластими обличчями, хоча й досить щокатi. Вони сидiли тихо i майже не рухалися, прибулих провели повiльними й байдужими поглядами.

Але те, що iх було так багато i вони сидiли так тихо, справило враження на К. Вiн знову взяв Ольгу пiд руку, щоб пояснити свою присутнiсть тут. У кутку пiднявся знайомий Ольги i хотiв пiдiйти, але К. повернув дiвчину за лiкоть в iншому напрямку. Нiхто, крiм неi, не мiг цього помiтити, а вона не пручалась i тiльки з посмiшкою глянула вбiк.

Пиво наливала дiвчина на iм’я Фрiда [7 - Прототипом образу Фрiди частково вважають i Фелiцу Бауер, з якою у Кафки багато рокiв тривав роман i листування з якою становить частину творчостi Кафки.

Ось опис ii зовнiшностi в щоденнику (20 серпня 1912 року) пiсля знайомства: «Фройляйн Ф.Б. Коли я 13 серпня прийшов до Брода, вона сидiла за столом i здалася менi все ж таки схожою на служницю. Та мене зовсiм i не цiкавило, хто вона, я просто вiдразу змирився з ii присутнiстю. Порожне кiстляве обличчя, що вiдверто демонструе свою порожнечу. Вiдкрита шия. Накинута наопашки блузка. Здавалося, вона була одягнена зовсiм по-домашньому, хоч, як з’ясувалося згодом, це було зовсiм не так. (…) Майже зламаний нiс, свiтлi, трохи цупкуватi непривабливi коси, мiцне пiдборiддя. Сiдаючи, я вперше придивився до неi, а коли сидiв, то вже мав твердий присуд».]. Непримiтна, маленька бiлявка з сумними очима i запалими щоками, але вражав ii погляд, у якому вiдчувалася якась особлива зверхнiсть. Коли вона глянула на К., йому здалося, що цей погляд уже прийняв за нього чимало рiшень, зокрема в питаннях, про iснування яких вiн не здогадувався, та цей погляд переконав його, що вони таки iснують. К. уважно стежив за Фрiдою збоку, поки вона розмовляла з Ольгою. Ольга i Фрiда, здаеться, не були подругами, вони обмiнялися лише кiлькома байдужими фразами. К. вирiшив iм допомогти i запитав Фрiду прямо:

– Ви знаете пана Кламма?

Ольга засмiялася.

– Чому ти смiешся? – роздратовано запитав К.

– Я не смiюся, – заперечила вона, продовжуючи реготати.

– Ольга поводиться як маленька дiвчинка, – сказав К.