Замок

Можливо, ми могли б спокiйно поговорити про це наодинцi, коли за нами не спостерiгатимуть стiльки чужих очей.

– Я не розумiю, чого ви хочете, – сказала вона, i в ii голосi цього разу мимоволi прозвучали не стiльки перемоги ii життя, скiльки нескiнченнi розчарування. – Чи не запраглося вам часом вiдбити мене у Кламма? О Боже! – вона розвела руками.

– Ви бачите мене наскрiзь, – сказав К. так, нiби його втомила ii недовiра. – Саме таким i був мiй потаемний план. Ви повиннi покинути Кламма i стати моею коханкою. А тепер я можу йти.

Ольго! – покликав вiн. – Ми йдемо додому.

Ольга слухняно зiстрибнула з бочки, але приятелi вiдразу обступили ii тiсним колом i не вiдпускали. Тут Фрiда раптом загрозливо подивилася на К. i тихо сказала:

– То коли я можу з вами поговорити?

– Чи мiг би я тут переночувати? – запитав К.

– Так, – вiдповiла Фрiда.

– Може, я вiдразу залишуся тут?

– Вийдiть iз Ольгою надвiр, щоб я могла забрати звiдси людей, а за якийсь час приходьте.

– Добре, – сказав К. i нетерпляче чекав на Ольгу.

Але селяни не вiдпускали ii. Вони придумали танець i оточили сестру Варнави колом, час вiд часу хором скрикували, i тодi хтось один пiдскакував до Ольги, мiцно обiймав ii рукою за талiю i кiлька разiв кружляв довкола себе. Танець ставав дедалi швидшим, жадiбнi та хрипкi вигуки майже зливалися в суцiльний крик. Спершу Ольга хотiла з посмiшкою вирватися з кола, але тепер, iз розтрiпаним волоссям, тiльки перелiтала з рук до рук.

– Ось яких людей менi сюди присилають, – сказала Фрiда i гнiвно прикусила своi тонкi губи.

– Хто вони такi? – запитав К.

– Слуги Кламма, – вiдповiла Фрiда. – Вiн постiйно приводить iх сюди, це мене так дратуе. Я навiть не пам’ятаю, що я вам сьогоднi сказала, пане землемiр, пробачте, якщо це було щось неприемне; цi люди виннi в усьому, я не знаю нiкого, хто був би вартий бiльшоi зневаги i погорди, нiж вони, але мушу наливати iм пиво. Я багато разiв просила Кламма залишати iх удома, хоча б вiн мiг мене трохи поважати, якщо вже менi доводиться терпiти всю решту чиновникiв, але всi прохання даремнi.

Щоразу, за годину до його приходу, вони вдираються сюди, неначе худоба в стiйло. А iм i справдi мiсце в стайнi. Якби не те, що ви тут, я вiдчинила б дверi i примусила Кламма самого iх виганяти.

– А хiба вiн iх не чуе? – запитав К.

– Нi, – вiдповiла Фрiда. – Вiн спить.

– Як! – скрикнув К. – Як спить? Коли я зазирав до кiмнати, вiн сидiв за столом i не спав.

– Вiн i далi так сидить, – сказала Фрiда.