Замок

Заговорiть зi мною!» Аутична людина застигае у своему мовчаннi, як камiнь, а якщо раптом починае говорити, то ii мова звернена в порожнечу i цю мову неможливо почути i зрозумiти.

Якщо героi Достоевського нiколи не збiгаються самi з собою, то героi Кафки занадто збiгаються самi з собою. У цьому iхня монологiчна сила, але в цьому i мовне провалля сучасноi лiтератури, яка або ритмiзуе мову, як у Андрея Белого, або плете з неi безкiнечний вiзерунок цитат, як у Джойса, або загрузае у довжелезних описах минулого, як у Пруста, або нав’язливо повторюе одне i те ж, як у Фолкнера.

Парадоксально, але свiтова лiтература, яка нiби-то так тонко i глибоко працюе зi словом, означае смерть живого слова, в кожному разi остаточний вирок йому. У цiй смертi письменник Кафка зiграв не останню роль, бо його справедливо вважають одним iз основоположникiв найновiших лiтературних течiй».

Мовнi непорозумiння героiв «Замку» можуть мати ще й iншi пояснення. Наприклад, з точки зору теорii мовних актiв оксфордського аналiтика Дж.

Остiна. Згiдно з цiею теорiею успiшними вважаються мовнi акти, у яких мовцевi вдаеться спонукати особу, до якоi звертаються, виконати певну дiю, iншi мовнi акти вважаються неуспiшними. Тобто коли ви звертаетеся до сусiда за столом з проханням передати вам солi i сусiд виконуе ваше прохання, – ваш мовний акт успiшний. Якщо ж вiн вiдмовляеться передати вам сiль або iгноруе вашi слова, – ваш акт неуспiшний. З цiеi точки зору мовнi акти, себто дiалоги героiв «Замку», переважно неуспiшнi. Наприклад, сцени розмов К. iз господинею заiзду, в яких вона намагаеться переконати землемiра вiдмовитися вiд спроб зустрiтися з Кламмом, а К. просить шинкарку допомогти йому органiзувати таку зустрiч. Як вiдомо, жодному з них не вдаеться досягнути своеi мети, адже кожний лише висловлюе власну думку, не слухаючи слiв спiврозмовника, або робить iз цих слiв цiлком хибнi висновки. «Ви перекручуете все, навiть мовчання, ви просто не вмiете iнакше», – звинувачуе господиня К.

Неуспiшними виявляються навiть тi мовнi акти, якi на початку нiби обiцяють несподiваний або i незаслужений успiх.

Наприклад, у сценi розмови К. iз чиновником Бюргелем, у кiмнатi якого землемiр опиняеться випадково i не збираеться просити жодноi допомоги. Бюргель несподiвано виявляе дивну обiзнанiсть у справi i навiть пропонуе вирiшити ii. Але на цьому вся успiшнiсть завершуеться, К. засинае i втрачае свiй шанс. Схожа ситуацiя трапляеться на початку твору, коли у листi Кламма К.