Процес (збірник)

якщо пропустити, що Замза мiг стати величезною багатонiжкою, то доведеться визнати, що i поводив би вiн себе вiдповiдно, й iншi ставилися б до нього так само.

І все ж новела чимось Кафку мучила. Не маючи сил ii позбутися, вiн повертався до неi в щоденниках, листах, розмовах зi знайомими… «…Тепер так багато пишуть про тварин, – пояснював вiн молодику на iм’я Густав яноух, що деякий час ходив за ним слiдом i записував його думки. – це – вияв туги за вiльним, природним життям. Але життя, природне для людини, – це життя людське».

Отже, Замза засуджений: перетворившись на комаху, вiн, мовляв, зрадив батька i сестру, для якоi був единою опорою. Але чому тодi багатонiжка-Грегор у той доленосний ранок турбувався лише про те, щоб заспокоiти схвильоване сiмейство, виправдатися перед паном управителем i встигнути на поiзд? Навпаки, як закiнченi егоiсти поводять себе його близькi, особливо батько. Отож, мабуть, не слiд вiдкидати i тлумачення, яке пропонуе Х. Мюллер: «Перевтiлення вiдкривае його (Замзи. – А.

С.) потаемнi бажання. Вiн хоче скинути соцiальнi пута i повертае проти поневолюючоi його влади – влади роботодавця i влади батька». За Мюллером, виходить, що перевтiлення у комаху – не так зрада людського обов’язку, як спроба опору знелюдненню з боку суспiльства.

Слiд гадати, те, що трапилось iз Грегором Замзою, не виключае жодного з цих смислiв. Перед нами метафора, широка й багатозначна, що уможливлюе рiзнi тлумачення. Серед них i таке: перетворивши слухняного сина i старанного службовця на багатонiжку, проте залишивши його в сiмейному колi, Кафка створив виразний образ людського вiдчуження, трагiчноi й безвихiдноi самотностi.

Для автора мiж новелами «Вирок», «у виправнiй колонii» i «Перетворення» iснував якийсь зв’язок, недаремно вiн об’еднав цi новели в цикл за назвою «Покари».

Свого часу Густав яноух – такий собi молодий чоловiк, син одного з Кафкових колег по роботi, видав книжку пiд назвою «розмови з Кафкою» (1951). Існуе думка, нiби це – пiдробка. Менi важко погодитися з цим, i аргумент мiй простий: яноух не був генiем, а в його книжцi трапляються спостереження генiальнi, – отже, принаймнi вони мусять належати Кафцi.

Є серед них i таке (стосуеться воно малюнка вiдомого нiмецького графiка Георга Гросса): «Товстун у цилiндрi сидить у бiднякiв на шиi. це вiрно. Але товстун уособлюе капiталiзм, i це вже не зовсiм вiрно. Товстун пануе над бiдняком у межах певноi системи. Але вiн не е сама система. Вiн навiть не володар ii.