Процес (збірник)

За вiкном по той бiк вулицi ще й досi витрiщалися люди, i, здаеться, саме через те, що К. притулився до самоi шибки, iх опанував неспокiй. Старi хотiли були пiдвестись, але чоловiк, що стояв позаду, заспокоював iх.

– Он там iще й глядачi! – щосили закричав К. iнспекторовi, показуючи пальцем у вiкно. – Геть звiдти! – крикнув вiн просто у вiкно.

Усi трое нараз вiдступили на кiлька крокiв, старi навiть заховалися за чоловiка, що прикрив iх широкими грудьми i, як можна було виснувати з рухiв його вуст, напевне, казав, що треба вiдiйти вiд вiкна.

Але глядачi не подалися геть, вони, здаеться, чекали слушноi митi, щоб непомiтно знову пiдкрастись до вiкна.

– Набридливi, безсоромнi люди! – обурювався К., знову вийшовши на середину кiмнати, кутиком ока вiн помiтив, що iнспектор начебто схвалюе його слова. Але водночас могло б виявитись, що вiн i не чув нiчого, бо твердо вмостив одну долоню на столi i, здаеться, порiвнював довжину пальцiв. Обидва вартовi посiдали на прикриту килимочком валiзу й розтирали собi колiна.

Трое молодикiв уперлись руками в боки i блукали очима по кiмнатi. Було тихо, мов у забутiй конторi.

– Ну, панове, – заговорив К., бо йому раптом здалося, нiби тепер усе залежить тiльки вiд нього, – як можна прочитати на ваших обличчях, настала пора закрити мою справу. Гадаю, найкраще вже не зосереджуватись на тому, виправданi чи нi вашi дii, а примиритись, забути про цю пригоду, потиснути один одному руки й розiйтись. Якщо й ви такоi самоi думки, як я, тодi, будь ласка… – i вiн пiдiйшов до столу iнспектора й простяг йому руку.

Інспектор пiдвiв очi, куснув собi губи й зиркнув на простягнену руку; К. i досi здавалося, що iнспектор погодиться й потисне йому руку. Але iнспектор пiдвiвся, взяв твердого круглого капелюха, що лежав на лiжку панни Бюрстнер, i обережно обома руками вдягнув його на голову, немов мiряючи в крамницi обновку.

– Як, по-вашому, все просто! – обiзвався вiн при цьому до К. – Тож нам треба примиритись i закрити справу? Нi, такого не станеться нiзащо! Бо iнакше чого б я вам одразу не сказав, що вам можна сумнiватись? Ну, скажiть менi? Ви просто заарештованi, бiльш нiчого.

Я вам сповiстив про це, заарештував вас i побачив, як ви сприйняли цей арешт. Тож на сьогоднi досить i нам уже можна попрощатися, щоправда, ненадовго. Ви, напевне, захочете тепер пiти до банку?

– До банку? – здивувався К. – А я гадав, що я заарештований. – К.