Процес (збірник)

удаеться до образ, – то була помилка. Я вже казав про це слiдчому. Треба було мiж допитами принаймнi не випускати його з кiмнати. Слiдчого iнколи дуже важко збагнути.

– Пустi балачки, – сказав К. i простяг руку до жiнки, – ходiмо.

– Ах так! – здивувався студент. – Нi, вона вам не дiстанеться, – i з силою, якоi годi було навiть сподiватися вiд нього, пiдхопив жiнку на одну руку й, нiжно позираючи на неi, зiгнувши спину, побiг до дверей. Не можна було не помiтити, що студент трохи боiться К., але таки наважився ще й дратувати його, бо вiльною рукою гладив i м'яв плече жiнки.

К. пробiг кiлька ступнiв поряд з ним, ладний схопити його, а якщо доведеться, то й задушити, аж тут озвалася жiнка:

– Це нiчого не дасть, слiдчий звелiв мене привести, я не можу пiти з вами, цей малий виродок, – тут вона провела рукою по студентовому обличчю, – цей малий виродок мене не вiдпустить.

– І ви не хочете, щоб я вас визволив? – закричав К. i схопив студента за плече, той спробував зубами хапнути його руку.

– Нi! – закричала жiнка, двома руками вiдбороняючись вiд К. – Нi, тiльки не це, що ви собi надумали! Це стало б моею згубою. Пустiть його, будь ласка, пустiть! Вiн тiльки виконуе наказ слiдчого й веде мене до нього.

– То нехай бiжить, а вас я вже не хочу бачити! – гнiвно й розчаровано прокричав К., так стусонувши студента межи плечi, що той аж спiткнувся, але тiеi ж митi, тiшачись, що не впав, iще вище пiдскочив зi своею ношею. К. неквапом iшов за ними, збагнувши, що це його перша безперечна поразка, якоi вiн зазнав вiд судовцiв.

Не було, звичайно, причини тривожитись через це, вiн зазнав поразки тiльки тому, що прагнув боротьби. Якби вiн сидiв удома й жив собi, як завжди, то був би в тисячу разiв вищий вiд цих людей i кожного розчавив би на своему шляху. І К. став уявляти собi найкумеднiшi сцени, що сталися б, скажiмо, якби цей нiкчема-студент, цей набундючений хлопчисько, горбатий бородань, став навколiшки перед лiжком Ельзи i, склавши руки, благав ii ласки. К. так сподобалася ця уявна картина, що вiн вирiшив, якщо бодай коли-небудь трапиться сприятлива нагода, повести студента до Ельзи.

Із цiкавостi К. пiдбiг до дверей, йому кортiло подивитись, куди понесуть жiнку, студент навряд чи й на вулицi нестиме ii на руцi. Виявилось, що дорога набагато коротша. Якраз навпроти квартири починалися вузенькi дерев'янi схiдцi, що вели, напевне, на горище, схiдцi завертали, тож краю не було видно.